Маючи трьох синів, Олег та Тетяна Федоренки із села Білки Іванівського району мріяли про донечку. Якось Тетяна, зайшовши на сайт «Сирітство», звернула увагу на фотознімок дівчинки, дуже схожої на її синів. А відкривши анкету дитини, подружжя з'ясувало, що в неї є ще чотири братики та сестрички. Поміркувавши про все, порадившись, вирішили поїхати до Іванівки, щоб дізнатися про умови встановлення опікунства над дітьми та оформлення документів.
Вирушаючи в дорогу, Тетяна почула церковний передзвін, сприйняла це як добрий знак. Зайшла до церкви і попросила в Господа благословення на добру справу. Чимало часу довелося витратити, щоб зібрати необхідні папери. У будинку подружжя Федоренків зробило ремонт, готуючись до приїзду п'ятьох нових членів сім'ї. Тетяна пройшла навчання на спеціальних курсах. Коли завершився напружений підготовчий період, пролунав дзвінок з обласного управління. Він примусив подружжя змінити плани. Просили взяти інших дітей, яких готували до відправлення в інтернат. І не п'ятьох, а сімох. Тетяна та Олег розгубилися, адже звиклися з думкою, що буде п'ятеро нових діточок. Семеро – це ж ще більша відповідальність, та й місця в будинку малувато.
Коли рідні дізналися, мати Тетяни благословила, а свекруха розчулено заплакала.
Все ж поповнилася родина Федоренків дзвінкоголосою малечею, де тепер зростають троє власних і семеро прийомних дітей віком від 2 до 12 років: Олег, Карина, Іванко, Микита, Влад, Денис, Данилко, Аліна, Дмитро, Лєра. Вони лише три місяці вкупі, а наче все життя. Якось бабуся жартома запропонувала віддати їй одну з дівчаток, Данилко на те діловито і по-дорослому заперечив: "Їдьте до інтернату і вибирайте собі, а ці – наші!".
Різні діти, різні характери, але об'єднало їх всіх одне: вони полюбили названих батьків.
– Лєрочка, якій тільки два рочки, останні шість місяців перебувала у лікарні, – розповіла Тетяна. – Вона тільки-но перестала плакати при появі чужих людей в домі. А чоловіків взагалі боялася, не сходила з моїх рук. Та й інші, за свої 4 – 9 років чимало побачили лиха в житті – ховали під подушки пиріжки, боялися самостійно крок зробити.
Велике добро для родини – дитячий садок. Тетяна вдома залишається з Лєрочкою, інші діти в школі та в садочку. В хаті чистота і порядок. Господиня намагається, наскільки це можливо, привчати дітей до дисципліни, інакше – все ляже на її плечі. Головне завдання Олега, як батька, – перевірка домашніх завдань. Решту справ роблять гуртом – миють посуд, прибирають, пораються у дворі.
Проблем у родини багато: не вистачає побутових приладів, нової газової плити, холодильника. Федоренки спілкуються з іншими такими ж родинами, обмінюються досвідом, враженнями. Час від часу старші дітки разом з Тетяною чи бабусею відвідують церкву. Вони, як і їхня мама, теж навчаються жити в новому, добрішому світі.
