Жителька села Струтинка Марія Федорівна Новіцька народилася в березні 1923 року. Тож вона стала свідком усіх подій, які відбувалися в нашому районі протягом 90 років. Її називають ровесницею району. Разом з ним і святкувала вона свій ювілей.
Марія Федорівна пригадує дитинство, і ці спогади овіяні сумом.
– Люди в нашому селі жили дуже бідно. Через те, що не було що одягнути і взути, я пішла до школи аж у 10 років. Ми з моїми братами й сестрами ходили до школи по черзі, взуваючи татові чоботи, – каже старенька.
А школа була у сусідньому селі Неділковому, тож дитячі ноги долали немалу відстань.
На долю жінки випали важкі роки голодомору й Великої Вітчизняної війни. Марію мобілізували в Кривий Ріг, де формувалися бригади з відбудови понівечених під час боїв споруд. Там вона працювала підсобником у будівельника. Цей труд для дівчини був не з легких.
По закінченні війни ще деякий час
М. Новіцьку не відпускали додому, а направили працювати в пральний комбінат. Коли ж у 1949 році Марії сказали, що вже може їхати у рідний край, вона, мов птаха на крилах, повернулася до свого села. Як ступила на рідну землю, серце виривалося з грудей від неймовірної радості.
Згодом Марія вийшла заміж. Працювала у Струтинці продавцем. Після закриття магазину пішла на норму у місцевий колгосп. Сили потрібні були і на роботі, і вдома. Доглядала свого чоловіка, який з був інвалідом через зазнані на війні поранення. Матері в усьому допомагали сини. Це її надійна опора.
Серце жінки зігрівало те, що вона живе і працює поміж рідних людей, що у неї є сім’я, є односельці, котрі завжди готові прийти на допомогу. За роботою, щоденними клопотами та проблемами, що, бува, виникали в житті, жінка незчулася, як пролетіли роки. Посивіли скроні, десь поділась сила із рук… Словом, підкралася старість. Помер чоловік, сама почала хворіти. А коли важко стало жити одній, син Петро забрав матір до себе в село Полянецьке, і вже восьмий рік доглядає за старенькою. Другий син також не забуває про маму й часто приїздить зі своєю родиною до Марії Федорівни в гості.
Чим нині займається старенька? Як сама повідала, все більше згадує прожиті роки, бо має нині час проаналізувати, дати оцінку пережитому, а то все було ніколи.
