Багатьом здається, що у в'язницях сидять люди, не схожі на нас, і їхнє життя уявляється, м'яко кажучи, не солодким. Насправді ці люди нічим не відрізняються від нас і тих, кого ми зустрічаємо на вулицях. Різниця лише в тому, що вони частіше замислюються про своє життя.
Цими днями в колонії № 74 Благодійним фондом «Підтримка дискримінованих груп» був проведений диспут на тему «Позбавлення волі – це покарання чи нагорода?» У диспуті брали участь 20 жінок-засуджених. На ньому також були присутні та зацікавлено спостерігали за його плином представники пенітенціарної служби: інспектор із соціально-виховної роботи управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області майор О. Красиков, заступник начальника колонії № 74 з виховної роботи Н. Кринська, психолог відділу соціально-виховної роботи колонії А. Владова.
Серед учасників були жінки, засуджені за різне: наркоманію, вбивство, крадіжки, розбій, економічні злочини. У процесі обговорення думки розділилися.
Більшість жінок схильні розцінювати своє перебування в колонії як нагороду. Вони висловили впевненість, що якби не опинилися ізольованими від свого звичного середовища, то не змогли б переоцінити своє життя та продовжували б залишатися «на дні». Крім того, вони відзначили, що в колонії у багатьох із них з'явилася можливість здобути професію, якої вони не мали, будучи на волі.
Троє ж учасниць, які вважають позбавлення волі покаранням, аргументували, що ті, що відбувають його, втрачають свою жіночність. Є проблеми з особистою гігієною. Крім того, ці жінки не мають можливості брати участь у вихованні дітей, які залишилися на волі, і обмежені у своєму інтелектуальному розвитку. Ці аргументи приймалися опонентами із застереженням: «Але ж ми самі вибрали це, ми відповідальні за те, що перебуваємо тут». Так, засуджена Оксана Г. звернулася до учасниць дискусії: «Я вела таке життя, яке привело мене сюди. Я винувата в тому, що не бачу свого сина, і він росте без мене». Любов С. відзначила, що тут у неї з'явилася можливість задуматися про свої вчинки.
Слід зазначити, що негативно оцінювали позбавлення волі жінки, засуджені за економічні злочини. На їхню думку, було б більше користі для держави, якби вони залишалися на волі, бо в цьому разі вони могли б компенсувати завданий ними матеріальний збиток більшою мірою, ніж у місцях позбавлення волі, де заробітки мізерні.
Водночас засуджені, що скоїли тяжкі злочини, а також колишні наркоманки, незважаючи на труднощі перебування в подібних місцях, із вдячністю ставляться до такого повороту своєї долі.
Автора цих рядків результати диспуту не здивували, бо регулярно спілкуючись із засудженими, я бачу жінок, які відповідально ставляться до оцінки себе й готові переосмислити свою життєву позицію. І цим вони, безумовно, викликають повагу.
Наприкінці всі присутні не могли стриматися від того, щоб не побажати жінкам знайти себе справжніх. Хочу закінчити словами єдиного чоловіка, який був присутній там, майора Олега Красикова:
– В'язниця проявляє людину. Тут у кожної з вас є можливість зупинитися й подумати, що відбувається з вами й чому. Але від кожної з вас залежить, скористатися цією можливістю чи ні.
Тетяна ПЕТРОВА, президент БФ «Підтримка дискримінованих груп»
