Для кого книжка друг – так це для Клавдії Байрактар. Без неї Клавдія Семенівна вже й життя свого не уявляє. І не лише тому, що близько 30 років завідує бібліотекою в селі Мирнопіллі.
– Мені іноді здається, – говорить жартома Клавдія Семенівна, – що я із книжкою в руках і народилася.
Вона читає багато і прищеплює любов до читання землякам.
Книжок на полицях у сховищі майже 12 тисяч примірників. Здебільшого зачитані, перечитані, видані багато десятків років тому. Товсті словники – російсько-українські та українсько-російські – займають кілька полиць і досить популярні у читачів.
– Бережу їх як зіницю ока, – говорить Клавдія Семенівна, погладжуючи потемнілі палітурки.
Особливо сумний вигляд книжок дитячого фонду, навіть при тому, що їх постійно ремонтують. Клавдія Семенівна бере з полиці першу ліпшу.
– Пришвін. «Старий гриб». Рік видання – 1963-й. Їй 50 років, ювілей, – говорить бібліотекарка. – Тремчу над кожним аркушем, щоб не порвали, не вирвали, не розмалювали. Нових же надходжень немає. На цей рік не виписали навіть веселу «Ух-тышку», яку так люблять діти. А вони приходять і щоразу просять: «Клавдіє Семенівно, дайте нову книжку».
От і перечитують старі, знаючи їх уже майже напам'ять.
Дорослому читачеві в цій ситуації простіше. Як говорить голова однієї з набільш читаючих у селі родин, він же сільський голова Іван Леонтьєв: класика ніколи не старіє. Її можна перечитувати. І щоразу читаєш начебто вперше. А класична література в бібліотеці є.
І все-таки інтерес до книжки явно впав. З різних причин. Дехто це пояснює тим, що життя нині в селі таке, що на читання книжок часу не залишається, – город, підсобне господарство… Роботи всім вистачає до пізнього вечора. Тут уже не до читання, до ліжка б дістатися. І проте знаходять же можливість зайти до бібліотеки і Віктор Крайнюк, і Лілія Цупра, хоча й у них роботи по господарству, напевне, не менше, ніж у інших.
Ще більше тривожить Клавдію Семенівну та обставина, що діти, молодь дедалі більше віддають перевагу комп'ютеру, інтернету. Так, покопайся там – будь-який твір знайдеш – і читай собі. Але! Хіба можна це порівняти з тим почуттям, яке маєш, тримаючи в руках «живу» книжку, гортаючи її сторінки, розглядаючи ілюстрації? Звичайно ж, ні.
– Книжку, – вважає Клавдія Семенівна, – нічим і ніколи не замінити. Бо вона – її величність Книга.
