Здрастуйте, здрастуйте, мої сонячні!
От ми знову зустрілися. Передусім, одразу ж хочу привітати вас, мої юні читачі, з наступаючим святом Великодня.
Ох, і багато ми підготували для вас цікавенького. Що саме? Довідаєтеся, коли прочитаєте сторінку. А тема присвячена… Хоча ви, напевно здогадалися, розумненькі мої! «Сонечко» присвячує сторінку саме Великодню. На це свято усі ми чекаємо майже так само нетерпляче, як Новий рік або день народження. Адже за святковим столом збирається вся родина, приходять гості, відбуваються цікаві обряди, звучать теплі побажання. Ви самі можете привнести у святкування щось нове. Сьогодні в «Сонечку» ви знайдете: виріб для всієї родини, цікаві факти про свято і усе, що з ним пов’язано. Веселе оповідання про трьох сестричок також підніме настрій і, можливо, декого спонукає до того, щоб самим сісти й написати нам цікаву історію. Успіху вам, діти!
Сонечко
Здрастуй, «Сонечко»!
Пише тобі хлопчик Павлик. Мені п’ять років. Я дуже люблю малювати собак та кішок, грати у футбол.
Разом з мамою, татом, бабусею та дідусем ми живемо у великому будинку. У нас живуть ще курочки й індички. Тому я малюю іноді і їх. Нещодавно мама з бабусею купили багато маленьких жовтих курчат. Вони розповіли, що колись курчата жили в яйцях, а потім розбили шкаралупу і вийшли на волю.
Незабаром буде велике свято. Називається Великдень. Мама завжди фарбує курячі яйця в різні кольори. Скажи, любе «Сонечко», а чи бувають різнобарвні курчата?
З повагою, Павлик Веліксар
Під диктовку писала мама Тетяна, м. Роздільна
Відповідь від «Сонечка»:
Любий Павлику! Дякую тобі за листа та цікаве запитання. Із задоволенням відповідаю на нього.
Так, кольорові курчата бувають. Ти запитаєш, як так виходить?
Безпосередньо перед тим, як курча вилупиться, у яйце вводять трохи фарби і залишають. У результаті, народжується курча того ж кольору, що й фарба, яку ввели. Коли пухнасте маля виростає і змінює пір’я, воно стає звичного кольору. Інші маловідомі факти про крашанки та саме свято, любий друже, ми викладаємо у рубриці «Цікавинки».
Шановне «Сонечко»!
Відправляю тобі своє оповідання. Дуже сподіваюся, що з твоєю допомогою зможу поділитися ним з маленькими читачами.
Оля, ку-ку! або Велика вода для маленької Олі
– Женю, Женю! Давай сховаємося від Олі.
– Давай… Ой, вона дивиться, Іришо!
– Оленько, ми сховаємося, а ти шукай нас. Гаразд? Стань за рогом і не підглядай… Та ні, сюди йди… Ну, Оленько! За рогом стань! І закрий очі… От розумниця!.. Я крикну, тоді ти йди. Зрозуміла?
І двоє дівчаток, босі, у строкатих літніх платтячках, із задерикуватими кісками, помчали в город до виноградника, викрикуючи на ходу: «Ще ні! Ще ні! Ще маленький обід!» Що за «обід»? І чому «маленький»? Ах, яка різниця! Просто так веселіше.
Дівчатка – двоюрідні сестри.
Та, у якої темне волосся і кирпатий носик, – це Женя. Їй сім років. Друга, у якої веселі сині очі, – це Іриша. Їй чотири рочки.
Дівчатка зникли в кущах винограду, і через мить Іришин дзвінкий голос покликав: «Олю-у-у! Іди шука-ти!»
З-за рогу будинку з’явилася дворічна Оля, наймолодша із сестричок. Вигляд у неї серйозний та рішучий.
Нахилившись вперед і розмахуючи руками, вона жваво крокувала стежкою, зрідка викрикуючи: «Я ту-у!», що, звичайно, означало: «Я йду! Бережіться!»
Раптом вона зупинилася. Що трапилося?
А, зрозуміло. Поруч зі стежкою, на траві – тазик з водою. (Це Женя з Іришею ще вранці виставили його на сонце, щоб освіжитися у спекотний полудень).
Вода в тазику поблискувала так спокусливо, що Оля геть-чисто забула, куди і навіщо йшла.
Вона присіла і занурила руки в тазик. Ах, яка тепла! Дівчинка набрала в долоньки води й хлюпнула собі на кучеряву маківку. Потьопала її, погладила. Ні, слабенький кап-кап! Треба повторити. Повторила.
Струмки води потекли на платтячко, і дві рожеві пташки, вишиті на грудях, одразу промокли. Ну, на такі дрібниці можна й уваги не звертати!
– Олю-у, ку-ку! – заклично донеслося з виноградника. – Олю-у, ку-ку!
Марно стараєтеся, «зозулі»!
Олі тепер не до вас. У її біленькій кучерявій голівці мигнула чудова думка. Геть кап-кап! він лише дражнить, а від спеки не рятує. Велика вода потрібна маленькій Олі!
Дівчинка піднялася і, тримаючись руками за тазик, переступила через його бортик однієї ногою, потім другою.
Як чудово! І платтячко, і сандалики зовсім не заважають!
Оля сиділа в тазику, била долоньками по воді, і кругле її личко сяяло від щастя.
А виноградник ще довго вигукував:
– Олю-у! Ку-ку-у!..
Наталя Гарієвич, м. Одеса
Великодні курчата – найкращий подарунок до свята
Якщо вже ми заговорили про курчат, яйця та Великдень, пропонуємо вам, шановні майстрята, виготовити симпатичних пухнастих великодніх курчат. Обов'язково візьміть у помічники когось із дорослих.
Для виробу вам будуть потрібні нитки для плетива, ножиці, клей "Момент", яєчна шкаралупа, картон, кольоровий папір.
Отже, починаємо до виготовлення помпонів з ниток. Вони й будуть тілом нашого курчати.
Накручуємо нитки на руку. Можна, звичайно, зробити спеціальні кружечки для помпонів, але за допомогою рук справа піде швидше. Моток ниток знімаємо з руки перев'язуємо по серединці. Таким чином, робимо два помпони. Зверніть увагу – один помпон повинен бути більший за другий, тому що виготовляємо тулуб і голову. Розпушіть помпончики та вирівняйте їх ножицями, якщо буде потрібно. Зв'яжіть помпони разом, або прошийте голкою з ниткою. Так вони будуть міцніше триматися.
Виріжте із кольорового паперу дзьобик та очі. Приклейте їх до голівки.
Потім декоруємо середовище мешкання нашого героя. Можна приклеїти до картону розділену навпіл порожню яєчну шкаралупу (курча ж лише недавно вилупилося з яйця). Або спорудити подобу гніздечка з мотузка або шматків шпагату. Але найкраще виглядає акуратний маленький кошик. До нього можна покласти трохи соломи та помістити туди маленьке курча. Таких курчат можна зробити дуже багато. До речі, їх ще можна виготовляти і з одного помпончика – але це вже будуть зовсім малята. То ж успіхів вам, любі діти. Пишіть, чи вдався подарунок і кому ви його вручили.
Хто живе на острові Великодня?
Отже, спеціально для юних читачів «Сонечко» зібрало цікаві факти про одне з найбільших православних свят – Великдень.
♦ Дуже цікавий звичай існує в Болгарії. У деяких регіонах країни до свята виготовляють мініатюрні глиняні горщики. Їх усією родиною прикрашають і пишуть на них добрі побажання. А на Великдень їх скидають з верхніх поверхів будинків. Це символізує перемогу добра над злом. У цей день кожен перехожий може взяти собі черепок від розбитого горщика на щастя. Звичайно, ми не радимо вам, дорогі діти, кидатися горщиками з балконів (хоча, напевно, це б вас розвеселило), але добру традицію розфарбовування маленьких посудин непогано було б заснувати у своїй родині.
♦ А в Росії та Сербії діти влаштовують «покатушки» – жартівливі змагання, переможцем у яких стає той, чия крашанка покотилася далі від усіх. Цю забаву також можна запропонувати гостям, які неодмінно відвідають ваш дім на свято. До речі, здавна великодні крашанки катали по землі, щоб вона була родючою.
♦ У деяких країнах Європи та Північної Америки вранці у перший великодній день ховають яйця в різних затишних місцях. Ледве прокинувшись, малята біжать шукати ці оздоблені символи родючості й добробуту.
♦ Звідки узявся звичай фарбувати яйця, напевно, запитаєте ви, шановні маленькі читачі. Дотепер існує кілька версій.
Одна з них така: того дня, коли народився римський імператор Марк Аврелій, курка, яка жила собі на пташиному дворі, нібито знесла яйце, позначене червоними крапками. Цей знак був названий щасливим і його витлумачили, як народження майбутнього великого імператора. Із 224 року у римлян стало звичаєм посилати як вітання один одному пофарбовані яйця. Християни ж перейняли цей звичай, вклавши в нього інший зміст: червоний колір має особливу силу, бо вважається, що яйце у великодні свята пофарбоване кров'ю Христа.
♦ Ще одна легенда говорить, що це Діва Марія, мати Христа, щоб розважити дитину Ісуса, першою почала фарбувати яйця.
♦ Існує ще й така версія. У сорокаденний піст, як відомо, не можна вживати яйця. Однак, курочок-несучок це мало хвилювало, і вони постачали своїх господарів яйцями, зовсім не звертаючи уваги на те, можна їх їсти чи не можна. Господарі ж, бажаючи зберегти яйця, варили їх, а щоб не переплутати із сирими — фарбували. Як правило, використовуючи натуральні барвники. Згодом це перетворилося на великодній звичай.
♦ Багато хто з вас, діти, знає, що на землі існує острів Пасхи. Це один із найменших населених островів у світі. Розташований він у південній частині Тихого океану й належить країні Чілі. А відкритий він був у 1722 році саме у великодню неділю. Звідси й одержав свою назву. Місцева ж назва острова звучить як Рапа-Нуї. Отже, жителі йменують себе рапануйцями. Це дуже загадкове місце. Воно приваблює безліч туристів. На території острова в різних його частинах стоять величезні статуї (моаї) із пресованого вулканічного попелу: м'якого, але дуже важкого. Дотепер вчені не можуть пояснити, як пересували моаї, адже одна така статуя важить близько 167 тонн.
Ну що ж, діточки-цукерочки, тепер ви можете розповісти дещо цікаве своїм друзям і рідним про великодні звичаї та інші факти, пов'язані з цим святом. Про які ще місця або явища ви хотіли б довідатися? Пишіть нам.
Діти, пишіть нам і розповідайте про себе та своїх улюбленців, запитуйте за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, газета «Одеські вісті». Для «Сонечка». Чекаю на ваші листи. З повагою, Сонечко.
