Лише почало розвиднятися, а у фрунзівчанки Олени Йосипівни Подосочної вже чути рух, і в літній кухні, і на подвір’ї. Жінка витрушує доріжки, підмітає, поливає квіти і обов’язково розпушує граблями клумбу. Вона сама її скопала майже до проїжджої частини. Школярі й дорослі, що ходять центральною вулицею, не завжди шанують працю цієї невтомної жінки, Олена Йосипівна по декілька разів на день поправляє грядки, що так легко потоптали діти.
Ми жили по сусідству майже тридцять років, тож усі ці «маніпуляції» мені відомі з дитинства. Я знала, що тільки-но вийду на вулицю, тітонька Олена завжди щось запитає і обов’язково скаже: «Ходи з Богом, дитино!»
Не раз я дивувалася: звідки в такої тендітної жінки береться стільки сил та енергії, щоб із завидною постійністю щодня виконувати одну і ту ж роботу? Причому виконує все як належить, по-хазяйськи. З її кухні завжди пахне чимось смачненьким, на обійсті буяють квіти, а на городі – жодної бур’янинки! Виконавши свою домашню роботу, Олена Йосипівна з якимось пакунком вже поспішає до своєї дочки. Мовляв, а як же інакше?! Світлана на роботі, треба і їй допомогти…
Не здогадувалася запитати, скільки літ має моя сусідка. А коли дізналася про її 90-річний ювілей, дуже здивувалася. Чи нічого не переплутала в датах ця енергійна, життєрадісна, чепурненька і завжди усміхнена бабуся? Як виявилося, в Олени Йосипівни з пам’яттю все гаразд. Більше того, вона до дрібниць пригадує все, що відбувалося в її бурхливому і нелегкому житті. Народилася у багатодітній родині. Всього в сім’ї було семеро дітей, та двоє померли маленькими. Змалечку діти виховувалися працею. Оскільки була старшою, то всі клопоти по господарству та догляду за молодшими братиками лягали на худенькі плечі Оленки. Батьки ж із раннього ранку до вечора були в полі.
Олена Йосипівна досить таки рано вийшла заміж, та після Великої Вітчизняної війни молодятам більше не судилося зустрітися – коханий Афанасій не повернувся з поля бою. Єдиною розрадою в ті роки була робота – нарівні з чоловіками, до болю у м’язах, до втрати сил…
Коли вдруге вийшла заміж, поїхали разом до Казахстану піднімати цілину. Повернувшись до Фрунзівки, знайшли житло, стали упорядковувати його. Але доля не була щедрою на жіноче щастя – двійко діточок довелося ставити на ноги самотужки. Тривалий час жінка працювала санітаркою у ветеринарній лікарні, а перед виходом на пенсію – на прохідній заводу «Нептун».
Так працею повнилися роки. Та Олена Йосипівна не помічає свого віку, навіть думати про це не хоче. Слава Богу, на здоров’я не скаржиться, не сидить без діла. Як і раніше, обходиться без сторонньої допомоги, порається по господарству. А коли в сусідів трапляється біда, бабця Олена першою приходить на допомогу. Можливо, тому й дарує їй Господь щастя прожити такі поважні літа.
– Я ніколи не гналася за матеріальними багатствами, – говорить довгожителька. – Живу скромно, але не гірше, ніж інші. Головне – щоденна праця, віра в Бога і бажання жити у злагоді з ближніми. От і увесь секрет!
Зі славним ювілеєм Олену Йосипівну Подосочну вітали люблячі діти, онуки та правнуки. Вітання старенької відбувалося в атмосфері тепла, поваги і якогось особливого зворушливого ставлення один до одного. Так звикли в цій родині, і традицію ніколи не порушать.
