Актриса Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька Любов Борисівна Гурін відзначила ювілейний день народження.
– Я народилася в селі Андріївка Городнянського району на Чернігівщині… Батьки – лікарі.
Навчаючись в школі, почала писати вірші, які друкували в місцевій газеті. Брала участь в шкільних КВК… Після школи вступала до театрального інституту. З першого разу не вийшло. Ну, з другої спроби стала студенткою.
Один запис у трудовій книжці. Один театр на все життя… Хоча у випускниці Київського інституту театрального мистецтва імені
І. Карпенка-Карого Любові Гурін були цікаві пропозиції з театрів різних міст України, вона вибрала Одесу, бо там було море – адже ще жодного разу в житті вона його не бачила!
В серпні 1975 року випускниця столичного театрального інституту стала одеситкою.
Тепер, через майже чотири десятиліття, вона вдячна долі за те, що та подарувала їй це дивовижне місто.
В Одеському українському театрі молоду актрису зустріли дуже доброзичливо. Головним режисером театру був народний артист України Броніслав Вікторович Мешкіс, у виставі якого «97» за п’єсою
М. Куліша Любов Гурін зіграла свою першу роль – Лізю, дочку куркуля Гирі (котрого грав народний артист України Олександр Луценко).
– Взагалі, – розповідає актриса, – мені пощастило на знаменні в житті зустрічі. У мене були дуже чуйні, уважні партнери і вчителі-наставники: народні артисти України Генріх Осташевський, Юлій Божек, Іван Твердохліб… Микола Сльозка, Василь Яковець… заслужена артистка України Галина Бутовська... можна називати і називати.
В репертуарному списку актриси Любові Гурін від самого початку роботи в Одеському українському театрі були ролі в класичному і сучасному репертуарі. Вона грала молодих героїнь, дівчат і молодиць, що називається, від землі, котрі твердо на ній стоять, чітко знають, що їм потрібно від життя. Впевнені в собі, напористі. Такою була її Настка у виставі “У неділю рано зілля копала...” В. Василька (за мотивами однойменної повісті О. Кобилянської), яку поставив у 1982 році І. Гріншпун. Через рік, в своїй наступній виставі на Одеській українській сцені, І.А. Гріншпун довірив актрисі Л. Гурін роль яскравої, галасливої, темпераментної Хіврі...
Для мене завжди на першому місці була сім'я, дитина... – згадує актриса. – Можливо, через це щось важливе для мене як актриси пройшло повз мене, щось не вдалося. Але я вдячна долі за те, що грала, приміром, Килину в “Лісовій пісні” Лесі Українки, одну з дочок Гуски Устоньку в “Отак загинув Гуска” за п'єсою М. Куліша, за ролі у виставах “Непереможена територія” за п'єсою одесита
Р. Феденьова, “Ефект Редькіна” за комедією О. Козловського... Я пам'ятаю кожен свій вихід на сцену. Дуже люблю дитячі казки. В діючому репертуарі є вистава “Витівки шалапута” за п'єсою-казкою Р.Бродавка, де я граю роль Фрейліни. Я продумала образ цієї манірної, дуже своєрідної, і, скажу так, недалекої дами до найменших деталей... як вона ходить, як носить сукню, як вимовляє слова... Та інакше і бути не повинно. Я маю знати про свою героїню все. Ось, приміром, Меронія в комедії “За двома зайцями” за п'єсою М. Стариицького. Ми знаємо, що вона черниця, але ж цього замало. Потрібно придумати її історію від самого початку, до того, як вона стала черницею. Я і придумувала, спостерігаючи за черницями в монастирі. Так мене навчали в інституті мої педагоги – Володимир Приймак і Анатолій Скибенко. Або ж була в мене робота у виставі “Кафедра” за п'єсою В. Врублевської – роль Білкун. Ставив виставу режисер В.Туманов. Я тоді вже відпрацювала п'ять сезонів в театрі. Був вже певний акторський досвід. І все ж мені не доводиилося зустрічати таких жінок. Тому я попросилася на кафедру в університеті, щоб поспостерігати і щось взяти для ролі.
Одеські глядачі бачили актрису Любов Гурін в таких виставах діючого репертуару: “Український Декамерон” КЛІМа (постановка В. Троїцького) – в ролі Матері, «Ревізор» за п'єсою М.Гоголя (режисер Ю. Одинокий) – в невеличкій ролі Жінки-Прохачки, у виставі “Кайдаші” за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім'я”(режисер К. Пивоваров) Любов Гурін грає Палажку, ту, яка щовесни ходить на прощу, без упину молиться, однак не позбавлена чисто жіночих слабкостей (дуже вже балакуча, метушлива...)
В одній з останніх за часом прем'єр театру – музичній комедії за повістю М. Гоголя (п'єса М. Старицького) “Сорочинський ярмарок” (режисер – залужений діяч мистецтв України К. Пивоваров) Любов Гурін грає роль Сластьониці. Невелика роль, але майже весь час потрібно бути на сцені.
Кожного разу під час вистави “Сорочинський ярмарок” вокальне соло Любові Гурін викликає оплески в глядацькому залі. Сильно, вільно звучить голос актриси. Автентичний народний спів. Відкритий звук...
– Мене наче “прорвало” в цій ролі. Ще в дитинстві я дуже любила співати. Співала, розкинувши руки, уявляла, що я лечу на величезному просторі. Вільна і смілива.
