Для Роми Семенівни Скрипки нинішній рік ювілейний. Жінка шість десятиліть тому юною дівчиною розпочала свій трудовий шлях у дубинівському колгоспі імені Леніна. Завзята до праці, вона невдовзі очолила буряківничу ланку.
Це був час змагань за отримання високих врожаїв цукристих. Дві дубинівські ланки взяли в них участь. Ланкові Рома Скрипка та Галина Гораш, обидві старанні трудівниці, не бажали поступатися одна одній. Та як пригадує Рома Семенівна, працювали не заради слави чи нагород, а для підняття престижу свого колгоспу та рідного села.
– Ті часи мені приємно згадувати. Так, ми тяжко працювали, але з таким ентузіазмом і радістю, що й про втому забували. Вранці йшли в поле з піснею і ввечері поверталися додому наспівуючи. Дружними були, – розповідає Рома Семенівна.
Ланка для неї – друга сім’я. Жінки були щирими у взаєминах і допомагали не лише впоратися на полі із нормою, а й у вирішенні домашніх справ. Тоді більшість молоді залишалася в селі, будували власні оселі. Колгосп виділяв частину будматеріалів. На толоку сходилося майже все село. Новосілля також святкували всією громадою.
У 70-80-х роках на дубинівських полях було зібрано найвищий врожай цукрового буряку – по 500 центнерів з гектара. За високі трудові здобутки у 1976 році Ромі Скрипці присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням їй ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот». Її обирали делегатом двох з’їздів КПРС, депутатом обласної ради.
Ім’я знатної ланкової Роми Скрипки стало відоме не лише в районі. Вона ділилася досвідом із буряківниками всієї області. У Роми Семенівни була нагода поспілкуватися з багатьма передовиками.
Їй вже за сімдесят. Живе у своєму рідному Дубиновому. Тут про трудівницю-героїню не забувають. Шанують її і в районі. Про трудові здобутки Р. Скрипки розповідають експозиції сільського та районного історико-краєзнавчих музеїв, де зібрано багато цікавих фотознімків і документів.
Переглядаю фото, на яких відома ланкова, та пригадую нинішню розмову з нею і роблю такий висновок: вона з дитинства над усе цінує хліб, вирощений дбайливими руками. Тому, коли Рому Семенівну на врочистостях вшановують короваєм, вона низько вклоняється і цілує запашну паляницю. Так велить звичай. Так велить її серце.
