Зустрітися з Миколою Кириловичем Обухіним спонукала цікавість, адже цей чоловік більше п’ятдесяти років пропрацював у сільському господарстві. За радянських часів він очолював великий радгосп у селі Маркевичевому. Нині трудиться у власному фермерському господарстві.
Маркевичеве.
«Червоний партизан»
Відстань до Маркевичевого від київської траси – 25 кілометрів. Микола Кирилович кермує авто і поволі розповідає про своє життя, яке тісно пов’язане з рідним селом.
– А Ви знаєте, що наше село назване на честь першого міністра сільського господарства України – Маркевичева? – поділився цікавою інформацією мій супутник.
Та все ж село з-поміж місцевих частіше називають «Червоний партизан», як колишній радгосп. Утворений він був далекого 1932 року, а реформований у знаних нам 90-х.
Взагалі, господарство було багатогалузевим. Окрім того, що займалося рільництвом і тваринництвом, мало виноградник і великий сад. Для утримання овець був споруджений сучасний спеціалізований комплекс. Коштом радгоспу в селі облаштовано всю соціальну сферу. Тож пам'ять про господарство тут жива.
Та розпочинав працювати Микола Кирилович у селі Дубиновому Савранського району. Сюди 1960 року він був направлений після закінчення технікуму. Тоді очолював господарство по-військовому підтягнутий і вимогливий Йосип Гранківський. Він, до речі, вивів господарство між найкращих не лише в районі, а й в області.
– Від нього я багато що перейняв, – ділиться спогадами співрозмовник. – Три роки там пропрацював, і потрібно було повертатися додому: захворів батько.
До речі, Миколу і раніше кликали на рідну сторону. І він повернувся на батьківщину. По-іншому не міг, адже ці землі в давнину освоювали його діди-прадіди.
Дід-хуторянин
Рід Обухіних – хліборобський. Дід Василь зі своїм батьком Спиридоном оселився на цих землях іще за царських часів, отримавши для господарювання три десятини землі. Таким чином у колишній Херсонській губернії (нині – територія Ширяївського району) утворився у степу хутір. І називався він Спиридонів, на честь прадіда мого співрозмовника. Ще й донині неподалік Маркевичевого є те обійстя.
Свій родовід добре знають діти Миколи Кириловича – сини Віталій і Микола та донька Наталія. Переповідається він і онукам.
– Батько мій був добрим господарем. Родина тяжко працювала на землі, зате мала достаток – дім, коней, корову, волів, сільгоспінвентар для обробітку землі. У 29-му Обухіних розкуркулили. Тоді пішли у світи, – розповідає Микола Кирилович.
Та по війні вони знову оселилися у рідних місцях. А в 90-х, коли дозволили повернути колишні будівлі, маєтки репресованих, Микола Кирилович мав намір це зробити. Не для збагачення, а заради відновлення доброго імені батька, зрештою – встановлення справедливості. Адже те майно у власність батькові перейшло від його батька Василя та діда Спиридона. Тому і хотів отримати спадок старших Обухіних. Коли ж поцікавився документами в Одеському архіві, то в акті вилучення фігурували лише копиця соломи і ще якийсь дріб’язок. Отож, статки родини державі не дісталися. Кому ж вони перейшли? Прикро, якими нечистими руками творилася історія…
Для сільських дітей
Микола Кирилович уміє співчувати іншим та допомагати, в міру своїх сил і можливостей.
Варто зазначити, що саме завдяки його зусиллям село було серед перших газифіковане. Тут дороги з твердим покриттям. Збудовані тридцять років тому, а ще добре збереглися.
– Особисто стежив за будівельниками та перевіряв якість робіт, – каже Микола Кирилович.
Нещодавно Маркевичевська школа відзначила 50-річний ювілей. До такої дати гарно підготувалися. Здійснено капітальний ремонт приміщення. На свято прибуло багато гостей. Серед тих, хто допомагав, – і Микола Обухін.
Більше того, нині він прагне на базі місцевої школи відкрити навчально-виховний комплекс із облаштуванням в одному ж приміщенні і дитячого садочка. Зі слів Миколи Кириловича, така можливість є.
– В селі до півсотні малюків, їм неодмінно потрібно ходити до дитсадка та розвиватися, – хвилюється він за майбутнє.
Ухвалене на сході рішення про відкриття дитсадка підтримали і голова райдержадміністрації Наталія Куртогуз, і голова райради Віктор Погорєлов. Микола Обухін дуже вдячний за розуміння, адже спільно добра справа для дітей піде швидше.
Спадок від діда
Та спадок від діда Микола Кирилович усе-таки отримав. Йому передалося головне, що цінується у селянина, – вміння господарювати на землі. І він довів це, маючи п’ятдесятирічний досвід. Хліборобську працю не облишає.
Микола Кирилович енергійний, підтягнутий, по-молодечому вправний. Нізащо не сказала б, що цьому чоловікові минуло 75. Він скоріше з тих, для кого вік – категорія умовна. У нього попереду ще стільки справ!
М. Обухін веде активну громадську діяльність. Його багато років поспіль обирають депутатом районної ради, він очолює асоціацію сільгоспвиробників району.
У його житті кілька разів траплялося так, що потрібно було починати все з початку. Так сталося і в 96-му, коли створив фермерське господарство, яке назвав своїм прізвищем. Не з власних амбіцій, як зрозуміла потім, ближче познайомившись із Миколою Кириловичем. Хотів підкреслити важливість родинних зв’язків.
Поруч зі старшим Обухіним працюють його сини. Віталій також фермерує. Своє господарство назвав «Колосок». Утримують по 500 гектарів землі. Мають власну техніку, що майже вся оновлена.
– Доля хлібороба така, що завжди турбуємося за врожай, – каже господар. – Вкладаємо багато в землю, дотримуємося всіх агротехнічних вимог. Гляньте, яка гарна кукурудза, по кілька качанів на стеблі. Плануємо взяти по 100 центнерів з гектара, – показує свої поля фермер.
Микола Кирилович має цілу низку нагород. Фермерське господарство «Обухін» за національним рейтингом отримало диплом «Кращий продукт року» та статуетку «Золотий ягуар». За рішенням Асамблеї ділових кіл України, у 2011 році М. Обухін став лауреатом почесної нагороди «Зірка пошани» за визначні заслуги перед суспільством у професійній та громадській діяльності. Його прізвище вписане до міжнародної енциклопедії «Кращі люди України, Росії, Білорусі». З огляду на славну, хоч і важку, історію родини, прізвище Обухіних варте того, аби про нього знали якомога більше людей.
