Не з великого щастя в п’ятдесятих роках приїхала з Житомирщини родина Любові Миколаївни Короткової до Люботаївки. Після передчасної смерті батька-фронтовика на малій батьківщині було дуже тяжко, от мати з сестрою і завербувалися на Одещину.
Життя поступово налагоджувалося. Люба після сьомого класу в рідному селі продовжила навчання в Іванівці.
– У великій кімнаті шкільного гуртожитку жили 20 дівчат, – згадує Любов Миколаївна. – На вихідний, а вчилися ми і в суботу, поверталися додому. Влітку 18 кілометрів ішли пішки, за розмовами час минав швидко. Назад батьки привозили до школи підводою, а взимку – саньми. У негоду залишалися в гуртожитку – батьки по черзі тачанкою передавали їжу.
Мати часто хворіла, лежала в лікарні. Люба з сестрою влітку підміняли доярок на фермі – так заробляли на нову шкільну форму. Як і всі сільські діти, сестри працювали на гармані, їздили на Буялик розвантажувати машини з зерном, сапали буряки та чистили їх в полі. А ще треба було поратися по господарству вдома.
Нічого дивного в цьому не було, діти привчалися до праці і ніколи не байдикували. Про те, щоб покинути школу, і думки не було – дуже хотіла стати вчителькою. Та не пройшла в педінститут за конкурсом. Райвно направило дівчину до Люботаївки заміняти вчителів. А через рік колгосп дав направлення на навчання до Березівського педагогічного класу. І перше в її житті вчителювання відбулося в малокомплектному класі Люботаївської школи.
Це зараз у Люботаївці близько сотні чоловік. А в 60-ті роки тут жилося весело. Багато молоді, школа-восьмирічка, в селі був свій хор. Голосисті дівчата разом із комсоргом колгоспу «Дружба» Любов’ю Кульчицькою їздили з концертами по всіх селах району. А у вихідні в сільському клубі яблуку ніде було впасти – молодь із довколишніх сіл приходила сюди на танці. Тут Люба і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, а згодом переїхала жити до свекрухи в Бузинове. Віктор Коротков працював водієм в «Сільгосптехніці», а вона пішла на роботу до одного з дитячих садків Іванівки. В цей час почалося будівництво нового типового дошкільного закладу «Теремок». Свідоцтво з курсів було дійсне, але від вихователів вимагали освіти. Так в 35 років, маючи двох дітей, Любов Миколаївна стала студенткою Білгород-Дністровського педучилища.
З теплотою і вдячністю згадує вона роботу в дитсадочку, який став затишним домом для вихователів, нянечок і дітей. Там теж вирувало життя: вихователі створили власний хор, брали призові місця на районних конкурсах. В новому дитсадку Любов Миколаївна працювала підмінною вихователькою, а потім набрала першу ясельну групу і 19 років поспіль виховувала малечу пліч-о-пліч із незмінною нянечкою Раїсою Оніщенко. Групи були переповнені. Був рік, коли в групі налічувалося більше 40 вихованців.
В 75-му родина Короткових вирішила, що четверо в одній кімнаті – це занадто, час будувати власне житло в Іванівці. Разом вибирали місце і стали першими на новій вулиці 30 років Перемоги. Тут виросли діти, народилися і виросли онучки. Незабаром радуватимуть відвідинами правнуки.
41 рік пропрацювала Любов Миколаївна Короткова вихователькою в дитячому садочку. Найголовнішою рисою її характеру багато поколінь вихованців та їхніх мам назвуть доброту та відповідальність за дітей.
