Ну що може бути зараз, у ці спекотні літні дні, бажанішим для дітвори, ніж похлюпатися у смарагдовій морській воді й позасмагати на прогрітому променями сонця пляжному пісочку? У кожному разі, група дітей, що відпочивала у третій зміні Татарбунарського дитячого оздоровчого закладу «Зорька», немов віршоване гасло одностайно продекларували: «Море, лише море!»
Я була тут нещодавно. Табір змінився, і велика роль у цьому Ігоря Валентиновича Павліченка, який директором усього третій сезон. Мене вразило: відсотків 50 території потопає в зелених насадженнях. Вона скоріше нагадує величезний, у 6 гектарів, газон з ендемічних степових трав. Вражають квіткові клумби – і це за дефіциту прісної води. Ідилія та й годі!
Тепер уже очевидна марність сумнівів, що Павліченко з його агрономічною освітою і 20-річним стажем роботи в митній службі з новою справою впорається. Усе йому вдається. Позначаються все-таки гени: обидва батьки працювали на педагогічній ниві, а батько понад 20 років очолював Білоліську школу. Тому таке велике бажання Ігоря якнайкраще організувати перебування у «Зорьці» дітей, які з’їхалися сюди не лише з різних районів нашої області, але й з інших областей. Тут їм подобається. Що саме? Анечка з Болграда конкретизувала: «По-перше, веселощі, ми не нудьгуємо. По-друге, – море, дельфіни, чайки. По-третє, у нас дуже добрі вожаті й директор Ігор Валентинович, якого ми обожнюємо». Що підтвердив і старший вожатий студент Ізмаїльського державного гуманітарного університету Дмитро Григоращенко. Він сказав: «Зорька» – те місце, куди хочеться повертатися. А вимога до нас одна: працювати так, щоб діти були задоволені». Так і працюють. Тому претензій до них у керівника немає.
Якийсь наліт часу, коли «Зорька», створена наприкінці 50-х років на курорті «Рассейка», була міжколгоспним піонерським табором і збирала дітей з різних куточків Радянського Союзу, все-таки залишився. Він ніби у повітрі витає. Не випадково ж його створили в найкращому місці – у межах рекреаційної зони, за 170 км від Одеси, на території Дунайського біосферного заповідника. Повітря тут – не надихаєшся – жодного промислового підприємства або жвавої магістралі в радіусі 100 км немає. Тільки море і чудово продумана програма 21-денного тут перебування. Коли я приїхала, діти ще снідали, але на них уже чекав автобус із написом «Екскурсійний». «Зорька». Після сніданку їх повезуть до української Венеції – Вилкового. А раніше вони вже побували у Білгороді-Дністровському, Ізмаїлі, Татарбунарському історико-краєзнавчому музеї. Враження – незабутні! І усе це задоволення, включаючи п’ятиразове харчування, за 10-відсоткову плату від вартості путівки. Решта 90 відсотків бере на себе фонд соціального страхування щодо тимчасової втрати працездатності. З великою вдячністю відгукувався Ігор Павліченко про керівника обласного відділення фонду Валентина Дубовенка та його команду. Допомагає «Зорьці» за можливістю і районна рада. Цього року на ліквідацію наслідків стихії було виділено майже 50 тис. грн. Але в основному використовують зароблені гроші. Головне – обгородили територію. Вимостили кольоровою тротуарною плиткою 120 метрів доріжки від їдальні до виходу на море і замінили каналізаційні русла. Замінили 60 вікон на металопластикові й закупили по 60 нових ліжок, тумбочок, матраців.
Цікавий факт: «Рассейка», а отже, і «Зорька», розташована на тій же географічній широті, що і «Артек». Діти навіть жартують, називаючи «Зорьку» «Артеком-2». А чому б і ні? З минулого року вона внесена до реєстру дитячих оздоровчих закладів. Цього року успішно атестувалася і здобула другу категорію. Звичайно, це не категорія «Артека», але все одно досить висока, щоб претендувати на підтримку відповідних фондів. Та й тендер «Зорька» теж виграла. Не випадково табір місткістю 350 чоловік заповнений стовідсотково. Більше того, охочих тут відпочити стільки, що відкрили четверту зміну, чого досі не було.
Але є у Павліченка дві причини для головного болю. Перша – латаний-перелатаний пішохідний місток через лиман до моря. Перебуває він на балансі закладу, який його повинен і ремонтувати. Хоча користується ним добра половина курортників «Рассейки» із численних баз відпочинку. Розмовляв Павліченко із цього приводу з їхніми керівниками – самі обіцянки. Так і хочеться до них звернутися: що ж ви, шановні директори баз відпочинку, даного вами слова не тримаєте? Чи не бачите: міст нахиляється, руйнується. Ще один загрозливо-штормовий вітер – і його звалить. А тоді і діти, і ваші курортники – джерело поповнення вашого доходу, – будуть іти до моря хвилин 40 під палючим сонцем замість 5 теперішніх. Тож зробіть тим самим свій внесок у реалізацію чудового проекту «Народний бюджет», в підсумку – задля свого ж добра. Встановлення пішохідного понтонного мосту, який навесні можна розгорнути, а після закінчення сезону згорнути, помістивши у сухе тепле місце, – найвірніший варіант. Буде потрібно тисяч 120 гривень. Не так вже й багато з урахуванням участі зацікавлених баз відпочинку.
Друге завдання, яке третій рік намагається вирішити Ігор Павліченко, – зробити літній дискотечний майданчик (просторий, в обрамленні різнокольорових лав) критим. Для цього знадобляться сталеві конструкції – своєрідна капітальна споруда. Потягне тисяч на 100 гривень. Поки що не виходить. Але від задуманого відступати не збирається. Адже, по суті своїй Ігор Валентинович оптиміст, глибоко впевнений: прийдуть часи, коли і газ у цих місцях з’явиться, і пристойні дороги… «Шкода лише, – розсміявся, перефразувавши відоме, – «жить в эту пору чудесную уж не придется ни мне, ни тебе». Невже?..
