Хочу розповісти про одного з талановитих учнів академіка Надії Олександрівни Пучковської, чудового офтальмолога, відомого в усьому світі мікрохірурга, професора Станіслава Андрійовича Якименка. Цього року в нього чотири ювілеї.
…Шлях до всесвітньо відомого НДІ очних хвороб імені
В.П. Філатова на Французькому бульварі в Одесі для нього був тернистим і тривалим.
Н.О. Пучковська не помилилася, зарахувавши до штату інституту С.А. Якименка, який закінчив аспірантуру у 1971 році. Було тоді йому 33 роки. Першу лікарську практику він пройшов в Узбекистані, куди попросився при розподілі. Його «посватали» працювати в Кокандському трахоматозному диспансері зі стаціонаром на 100 ліжок. Через місяць Якименко став оперувати очі й зробив в Узбекистані у цілому понад 2000 операцій. У Коканді він пропрацював сім років: у той час там саме боролися із трахомою – інфекційним захворюванням очей.
У Середній Азії він зустрів свою суджену – Валентину Олексіївну Феоктистову, викладачку російської мови та літератури. Незабаром у них народилася дочка Іра. З 1964 р. практику в очній лікарні Якименко поєднував із роботою в міському відділі охорони здоров’я. Був заступником завідувача з лікувальної частини. У 1967-му йому запропонували посаду заступника завідувача Ферганського обласного відділу охорони здоров’я, але він відмовився: вабило в науку. Твердо вирішив пробитися до НДІ імені
В.П. Філатова.
Довідавшись про дві тисячі операцій Якименка, про надруковану наукову працю, про дві проблемні статті, подані ним до «Офтальмологічного журналу», заступник директора інституту з науки професор І.Ф. Ковальов подав надію:
– Ви можете претендувати на аспірантуру.
Якименко витримав іспит, і знову почалося навчання. Він завзято працював над кандидатською дисертацією «Діагностична цінність біомікроскопії в ультрафіолетових променях та ультразвуковій ехографії при дослідженні очей з більмами». І все частіше заходив до опікового відділення, пропонуючи перед операцією досліджувати око за допомогою ультразвукової «ехолокації»…
– Навіщо нам ваш ультразвук? – здивовано вигукували деякі хірурги.
У той час ультразвук тільки-но почав входити в медицину.
Але згодом усі переконалися: ультразвукова ехографія потрібна, тому що завчасно можна з’ясувати, чи є в оці під більмом кришталик, у якому стані сама рогівка, яку операцію слід планувати хірургові…
Так Якименко став працювати з лікарями опікового відділення, асистував самій Пучковській. Після закінчення аспірантури вона ж запропонувала йому посаду в опіковому відділенні.
Безнадійно сліпим могло допомогти лише оптичне кератопротезування – новий метод відновлення зору шляхом імплантації спеціальних протезів. Цим Н.О. Пучковська почала займатися з 1966 року. А з 1971-го Надія Олександрівна залучала до складних очних операцій свого учня Станіслава Якименка. Як показав час, вибір виявився дуже вдалим. Питанням кератопротезування присвячувалася його докторська дисертація, яку Якименко захистив у 1976 році.
Про нього, як про гідного представника одеської офтальмологічної школи заговорили не лише в рідній Україні, але й у наукових колах близького та далекого зарубіжжя.
Так, у 1991 році на міжнародному конгресі офтальмологів в Індії інформацію американського професора Луїса Жирарда про 125 операцій кератопротезування, зроблених ним, було зустрінуто оплесками. Потім виступив Якименко і повідомив, що він вже виконав 506 таких операцій. Можна лише уявити, що діялося в залі. Спочатку – тиша, а потім… овації.
Іспанський офтальмохірург, професор Джоакім Бараккер, вигукнув:
– О-о, професор Якименко – чемпіон світу з кератопротезування!
Слід зазначити, що філатівці виконали понад тисячу операцій з кератопротезування, з них понад 800 – Станіслав Андрійович. А загалом за період лікувальної практики він виконав понад 12 тисяч операцій, переважно найвищої категорії складності.
Професор С.А. Якименко вважає, що йому пощастило в житті, тому що протягом багатьох років мав можливість працювати з
Н.О. Пучковською. Пишається також тим, що вже 28 років очолює створене нею у 1946 році єдине в світі спеціалізоване відділення з лікування опіків очей та їх наслідків. Організоване для лікування постраждалих фронтовиків, воно, по суті, стало Всесоюзним центром. Академіком Н.О. Пучковською та її учнями було розроблено комплекс відновно-пластичних операцій і різні види пересадження рогівки при післяопікових більмах. Це дозволило повернути зір тисячам хворих. Усього за роки існування відділення в ньому було проліковано і прооперовано понад 50 тисяч чоловік.
З 1976 р. відділення є Всеукраїнським опіковим центром, куди направляються пацієнти з усіх областей України. Як і раніше, приїжджають хворі з колишніх республік Радянського Союзу, а на кератопротезування і з країн далекого зарубіжжя. За вивчення патогенезу опіків очей, методів лікування опіків очей та їх наслідків авторському колективу під керівництвом академіка Н.О. Пучковської у 1978 році було присуджено Державну премію України.
Багатющий досвід мікрохірурга професор Якименко щедро передає своїм учням – Раїсі Чалановій, Олені Хрустальовій, Олексію Бузнику, Петру Костенку, Галині Шишковій. Під його керівництвом створено нову школу мікрохірургів-комбустиологів.
А тепер про ювілеї Станіслава Андрійовича. 3 вересня йому виповнилося 75 років, він чверть століття, починаючи з 1988 року, завідує відділенням, і вже 45 років минуло, як він душею і серцем «прикипів» до красуні-Одеси та до інституту імені Філатова, який став для нього рідним. А 29 червня вони із дружиною відсвяткували 50 років спільного життя. У них дружна сім’я. Донька Ірина – художник-дизайнер, зять Олександр – судновий інженер-механік. Минулого року Станіслав Андрійович та Валентина Олексіївна стали прадідом і прабабусею: у їхньої внучки Оленки та її чоловіка Ярослава, які навчаються в аспірантурі Академії прокуратури в Києві, народилася донька Ганнуся.
Хочеться побажати Станіславу Андрійовичу доброго здоров’я, усіляких успіхів, нових досягнень в науці та в шляхетній роботі зі зцілення людей.
