Журналісти «Одеських вістей» порушили надзвичайно актуальну тему використання земель, підготувавши спецвипуск. Тож я з великою цікавістю ознайомився з усіма матеріалами, але свою думку хочу висловити щодо ситуації у своєму рідному районі. 

Питання низької урожайності зернових та зернобобових культур неодноразово порушувалося на нарадах у райдержадміністрації. Чомусь так виходить, що одні і ті ж господарства домагаються найнижчих результатів у праці і одні й ті ж – найвищих. Під час таких зібрань я припускав, що ДП «Благо», про яке йдеться у статті Олени Харченко, скоріш за все, показує різну урожайність у Фрунзівському та Великомихайлівському районах. Так воно і вийшло.

Звичайно, отримувати близько 12 центнерів збіжжя з гектара, та ще й в урожайний рік – ганьба для кожного керівника. У зв’язку з цим я пригадую розповіді своїх батьків, та й сам дещо пам’ятаю про важкі 30-ті роки, коли виключно все сільське населення було задіяне на вирощуванні зернових культур. Дісталося у той період і мені малому – на конях сіяли пшеницю, жінки і діти в’язали снопи, перевозили їх на гарман, вручну обмолочували... Як зараз чую розмови дорослих: у нашому селі отримали тоді 11 центнерів з гектара. Це був величезний урожай, середній по Радянському Союзу. Але ж то були важкі роки після голоду! А при нинішніх технологіях та нових сортах пшеничка має давати до 40 центнерів з гектара. 

Особисто я, як керівник фермерського господарства «Роксолана», велику увагу приділяю парам – кожного року після збирання соняшнику даю відпочинок приблизно десяти відсоткам площ. Не всі колеги підтримують мене в цьому, та поки що, враховуючи кліматичні зміни і погодні умови, я не бачу альтернативи чорним парам. Завдяки цьому навіть у минулому сільськогосподарському році, коли аграрії страждали від посухи, наше господарство домоглося непоганої урожайності зернових. Нині ми підготували 160 гектарів під озиму пшеницю, 110 гектарів - під чорний пар і понад 50 – після гороху. Я не знаю, як складуться погодні умови, але точно впевнений, що на цих ділянках буде урожай.

Бо якою б не була погода, сіяти у відпочилу землю – одне задоволення. Вона пухка і дає добру віддачу. 

А який сенс так працювати тим господарям, хто укладає договори на один рік? Їхня основна мета – отримати якнайбільше зиску з кожного клаптика землі, не надто переймаючись майбутнім. 

Я цілком згоден з головою Фрунзівської райдержадміністрації П. Шестопалюком, що до горе-керівників, які показують низьку урожайність або приховують справжній стан справ, слід вживати дієвих заходів, навіть розривати договори оренди землі і передавати ділянки ефективнішому землекористувачеві. А таким можна назвати ту людину, яка вкладає у землю, а не лише бере від неї. 

Наші ґрунти і так виснажені. Один сорт дає віддачу не більше 5-6 років, він старіє генетично, піддається зміні клімату тощо. Наука не стоїть на місці, а допомагає у роботі аграріїв. Я завжди намагаюся відвідувати різні семінари, адже вчені розповідають про ризики сільськогосподарського року, нові сорти, препарати, терміни сівби. І кожного разу можна взяти для себе щось корисне. Працювати лише дідівськими методами сьогодні не можна. 

Микола ЧЕХОВСЬКИЙ, голова фермерського господарства «Роксолана», Фрунзівський район