…А для трапези зварили сорок відер борщу

Про старообрядницьку громаду міста Вилкового і раніше говорили, що вона найбільша за чисельністю в Україні. Цими днями це підтвердив Архієпископ Київський і всієї України Саватій, який прибув до Української Венеції на богослужіння у старообрядницький храм Різдва Пресвятої Богородиці з нагоди престольного свята.

До цього дня люд почав готуватися задовго: робилися пожертвування, запрошувалися численні гості зі старообрядницьких сіл Придунав’я та інших місць на урочисті богослужіння, які завершила велика храмова трапеза.

Цього року для старообрядників Вилкового свято було сповнене особливого сенсу – парафіяни храму відзначили 20-річчя його відродження. На честь цієї події завдяки старанням настоятеля протоієрея о. Сергія сюди було привезено частку мощів Миколи Чудотворця.

Жителі Української Венеції здавна визначили Миколу Чудотворця заступником свого міста, спорудили у Вилковому на його честь два храми. Цього року старообрядницький храм Миколи Чудотворця відзначив своє 100-річчя, а Свято-Миколаївській церкві, що дотримується пореформеного обряду, – вже понад століття. Сьогодні ці два храми міста є унікальними памятниками зодчества, які залишили прийдешнім поколінням мудрі предки.

Третій храм Вилкового – Різдва Пресвятої Богородиці, у якому проходили богослужіння, має трагічну історію, що стала уособленням долі гнаного старообрядництва – він кілька разів горів, а за радянських часів був закритий і перетворений на склад.

Сьогодні відроджений храм височіє в цент­рі самобутнього міста і є символом віри й непохитності його жителів. Понад десять років служить у ньому о. Сергій. Владика Саватій високо відгукнувся про його знання, дипломатичні й організаторські здібності. Приклад тому – історія головного дзвона вагою у 131 пуд (2145 кг), відлитого 2003 року на честь 10-річчя відродження храму, до чого доклали свої старання близько ста чоловік – комерсанти, діячі церкви, культури. Цей дзвін був відлитий відомим майст­ром Артемом Михайловичем Егояном, який виготовив дзвіницю для храму Христа Спасителя в Москві.

Багато жителів міста вважають о. Сергія продовжувачем справи відомого на Бес­сарабії священика Мойсея Марковича Сипаткіна, який служив у храмі з 1936-го по 1987 роки. У Вилковому великі приватні книжкові зібрання належали отцю Мойсею й Семену Максимовичу Рязанову, якого в нижньодунайських поселеннях називали найкращим псаломником. Справу батька продовжив син Василь Семенович Рязанов: він багато років співає у церковному хорі і сьогодні навчає молодого диякона Ігоря Арабаджи складній техніці старообрядницького співу. У храмі зуміли створити сильний хор з потужним, злагодженим багатоголоссям.

Багато в чому храм Різдва Пресвятої Богородиці нагадує школу: тут по-особливому дбають про молоде покоління.

 …А святковий обід готували, як за старих часів, з особливою ретельністю, щоб його вистачило на всіх охочих парафіян, а також болящих і стражденних.

– Борщу на багатті, як звичай велить, зварили п’ять величезних казанів, кожен по вісім відер, і один менший казан юшки – для духівництва, – розповідає староста церкви Катерина Трифонівна Голубова. – Борщ – обов’язкова страва на такій трапезі. Ще наготували дванадцять казанів печені, стільки ж – плову. А млинців накрутили 1300 штук. Крім цього, були закуски, десерт – усе як належить. У такі свята парафіяни роблять церкві великі пожертвування, але їх не прийнято афішувати.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті