Рідна мова накопичує традиції і досвід попередніх поколінь передаєїх нащадкам. Край у нас багатонаціональний, але державна мова одна, і серед її носіїв були, є і залишаються вчителі української мови. Це завдяки їм діти пізнають яскравий світ національної культури.
Петрівська ЗОШ № 1 єдина в районі, де є дві паралелі класів – українська і російська. Понад десять років тут викладає українську мову і літературу, вивчає звичаї і традиції народу Ірина Яківна Підляська.
– Дітям цікаво пізнавати культуру свого краю, – розповідає вчителька. – Я родом зі Львівщини. Але й тут, у степовому краї, живуть нащадки переселенців із західних областей. Тому я швидко знайшла спільну мову з дітьми. Про історію переселення дітям розповідали батьки, дещо вони знають з літератури. Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. Мова є тим стержнем, на якому формується культурна самобутність народу. Тому збереження живої мови вважаю пріоритетним напрямом у своїй роботі.
Ірина Яківна – класний керівник 9-го класу з українською мовою навчання. Її вихованці з молодших класів колядують, щедрують, шиють собі костюми. З Різдвяними святами школярі вітають жителів селища та відвідують районні організації. До речі, весь клас має українські вишиванки, їх одягають діти до Шевченківських днів, під час проведення вечорниць, тематичних шкільних лінійок.
Кажуть, що нове – то добре забуте старе. Учні з вчителькою відроджують нині популярні вишивання нитками і бісером, виготовлення ляльок-мотанок, адже наймодніша іграшка – виготовлена своїми руками, розмальовують крашанки. Вчителька не тільки досконало володіє навичками народного мистецтва, навчає дітей, а й проводить майстер-класи для вчителів, учнів школи та всіх охочих.
– Трирічною я допомагала матері розмальовувати писанки, а шестирічною – почала вишивати. На Львівщині збереглася гарна традиція – всі жінки уміють вишивати. Це дуже цікаво і захоплююче – творити красу своїми руками. Намагаюся найкращі традиції народної творчості передавати дітям на уроках праці. Та й сама постійно навчаюся, вдосконалюючи набутий досвід, щоб чогось нового навчити своїх учнів, – розповідає І.Я. Підляська.
Вона вишиває нитками і бісером, ікони і картини, рушники і сорочки, частину робіт можна побачити в кабінеті праці. Її підопічні теж вишивають, беручи участь у різноманітних конкурсах. Мистецтву вишивання хочуть навчитися не тільки дівчата, а й деякі хлопці. Ірина Яківна не тільки створює красу власними руками, радує нею петрівців, вона ще й пише вірші і вже видала першу збірку.
Дочка Карпат сьогодні живе біля моря, яке так до себе завжди вабило. Та й ближче до доньки, яка після закінчення вузу працює в Одесі.
– Хочеться вірити, що українська мова стане державною не лише на папері. Приємно, що в цьому буде і моя заслуга як вчителя.
