В Одесі відбулася зустріч із одним з найвідоміших на пострадянському просторі тележурналістів Володимиром Познером. У театрі музичної комедії
ім. М. Водяного пройшов його творчий вечір за назвою «Прощання з ілюзіями».
Володимир Познер, без сумніву, багатогранна особистість – перший президент Академії російського телебачення, володар численних професійних нагород у сфері електронних ЗМІ та кінематографії. Зокрема, 2012 року став лауреатом української премії «Людина року» в номінації «За видатний внесок у міжнародну журналістику».
Творчий вечір почався з автобіографічної розповіді Познера. Він, наприклад, докладно зупинився на тому, як прийшов у журналістику, якою займається вже понад п’ятдесят років.
– Журналісти насамперед повинні інформувати – ефективно, різнобічно – і показувати владі, де в країні щось негаразд, – підкреслив Володимир Познер. – Саме це є прямим їхнім обов’язком. Якщо говорити глобально, є окремі висококласні журналісти, але не існує журналістики як професії.
В авторській програмі, яка регулярно виходить в ефірній сітці Громадського російського телебачення, у відомих публічних діячів – гостей свого шоу – Познер запитує наприкінці одне й те саме: що ви скажете після смерті, коли опинитеся наодинці з Господом Богом? Це ж було запитано його самого із зали.
Познер вдався до дотепу, пригадавши відповідь, яку одержав від відомої американської політичної діячки Хіларі Клінтон. Вона відповіла йому так: «Слава богу, що пройшла!»
– Особисто я б сказав: «Як тобі не соромно», – мислив далі Познер. – Якщо вірити Біблії, те все, що діється у світі, відбувається з веління господа. Тоді як можна виправдати мовчазну згоду господа на цунамі, які забирають тисячі життів ні в чому не винних людей? Невже всі жахи, що є на планеті Земля, діються з волі божої? Якщо це так – тоді я атеїст.
На запитання, чи вважає Познер Віталія Кличка гідним кандидатом у Президенти України, він відповів так:
– Рональд Рейган ніколи не вважався розумною людиною. А проте він був лідером і мав чудову інтуїцію. Чи може Кличко бути лідером, мені важко судити. У нього немає політичного досвіду, він не перевірений у справі. Я на місці українських виборців був би дуже обережний. Спочатку Кличка слід перевірити на нижчих рівнях державної влади.
З аудиторії надходили все нові запитання, на які журналіст охоче відповідав. Думку про конфлікт між Ізраїлем і Палестиною він сформулював таким чином:
– Поки в Ізраїлі побутуватиме думка, що їхня держава – це держава, яка «виростає» зі Старого завіту, – кінця конфлікту не буде. Є вже не одне й навіть не два покоління, які виросли у стані війни, я говорю про палестинський народ. Вони інакше не можуть.
Якщо місце релігії в серці Познера досить чітко визначено у зв’язку з тим, що він атеїст, тоді як справи з любов’ю, – поцікавилися із зали.
– Для мене одна з найголовніших речей у житті – любов. Я не розумію, як можна прожити, не зазнавши цього почуття. Я не маю на увазі тільки любов до жінки, усе набагато ширше.
Відомо, що Володимир Познер за родом своєї діяльності об’їздив чимало країн і має чітке уявлення про основи життя й традиції народів, що населяють їх. Але де б він хотів прожити решту свого життя? – запитали його.
– Я шалено хотів бути росіянином, – відповідає Познер. – Я довго старався. Але одного дня зрозумів, що я – не росіянин. Так склалося, що Росія – не моя країна, народжений я був у Парижі. Коли я дав відмову на пропозицію про співпрацю з комітетом державної безпеки, я опинився «не виїзним» із Росії на понад тридцять років, що наклало певний відбиток.
До смерті я ставлюся досить байдуже. Щоправда, краще б це сталося швидко й не болісно. У мене немає цвинтарного пієтету.
У Парижі у мене своя квартира. Мабуть, я б хотів провести решту своїх днів саме там.
По завершенні творчого вечора Володимир Познер представив свою автобіографічну книжку «Прощання з ілюзіями», яка вже стала бестселером і яку можна було придбати.


























