Зустрітися з Оленою Говоровою у Києві, де ізмаїльчанка живе вже півтора десятиріччя, виявилося непросто. При тому, що вона відкрита для спілкування та доброзичлива. Принаймні, стосовно земляків-журналістів. Трудність (вона ж радість) у тому, що у Олени маленький син, якому в цьому місяці виповнюється півроку. Звуть Богданом. Від ідеї няньки швидко відмовилися. Довірити таку бажану, любиму дитину чужій людині!.. Обходяться власними зусиллями: допомагає чоловік, беруть участь у вихованні мама із сестрою (добре, що вони тепер живуть у столиці). Адже Олена ще й працює у продакшн-агенції «Медіа-спорт», створеній та керованій її чоловіком, відомим спортивним журналістом і телепродюсером Володимиром Шевченком. Роблять фільми про спорт та спортсменів. Олена – і сценарист, і ведуча. Офіс компанії розташований на першому поверсі, а квартира – на третьому. Олена доглядає за сином і господарює, як раніше говорили, без відриву від виробництва.
То ж зустрітися вдається у дворі багатоквартирного будинку на Подолі. Олена вивезла синочка на прогулянку. Вона все та ж, що у 2012-му, коли вся країна милувалася нею на «Олімпійських пристрастях», які під час Олімпіади в Лондоні наша Олена вела разом із Савіком Шустером на Першому національному. Така ж симпатична, струнка, стильна, лише тепер ще й по-особливому щаслива. Помітно, що вона пишається своєю новою роллю, адже дитина – це, напевно, єдине, чого не вистачало гарній, коханій, успішній жінці.
Спортом як таким Олена, яка нещодавно відзначила своє 40-річчя, зараз не займається. Але тільки-но помітить зайві кілограми, як одразу до тренажерної зали, на крос. Та й з малям не розтовстієш.
– Однак, він міцненький, – заглядаю до візка.
– Так, – погоджується Олена. – Ґрунтовний хлопець. Сперечаємося із чоловіком, яким видом спорту буде займатися. Я, звичайно, за легку атлетику. Але переможе, напевно, хокей, бо чоловік ним займався.
Переходимо до ізмаїльських справ, і перше запитання – про Тетяну Іванівну Мардашову. Повідомляю свіжі новини про нашого Почесного громадянина, заслуженого тренера України. Для Олени вона – просто близька, назавжди дорога людина, яка виштовхала її з ізмаїльського гнізда у великий спорт, що поставив вихованку на крило. А птиця виявилася високого польоту. У 1997 році Олена Говорова була третьою у потрійному стрибку на чемпіонаті світу з легкої атлетики, а на універсіадах 1997 і 1999 років вигравала потрійний стрибок. Але найбільше досягнення ізмаїльчанки – бронзова медаль у потрійному стрибку (14 м 96 см) на Олімпійських іграх у Сіднеї 2000 року. Усього Олена Говорова брала участь у трьох Олімпіадах.
– А що Тетяна Іванівна?
– Трапляється, хворіє. Але тільки-но вийшла з лікарні – і одразу на стадіон. Знову якусь феноменальну дівчинку знайшла, знову захоплена…
– Так, вона така, – розчулено посміхається Олена.
Від тренера, від його професійної грамотності та людських якостей, стверджує вона, дуже багато залежить у житті спортсмена, у спорті вищих досягнень. Особливо від першого тренера. І від вчителя фізкультури, додає атлетка. Тому так важливо підняти престиж цих фахівців на належну висоту, міркує спортсменка, так щоб це виражалося і в оплаті праці, і стосовно суспільства. Ізмаїл для Говорової – «часточка душі» ще й тому, що тут вона зустрілася і працювала з Тетяною Іванівною, що тут і зараз живе її улюблений тренер.
Бесідуємо з Оленою про легку атлетику в країні. Здавалося б, міркує спортсменка, це найневибагливіший вид спорту, який не вимагає спеціальних умов. Надів спортивний костюм, взув кросівки – і бігай, стрибай, штовхай. Потрібні лише зусилля із твого боку, лише бажання та завзятість. А що важко – так завжди важко щось робити добре, з повною віддачею. Підтримають і навчать вчитель і тренер.
Але ось зблиснула «зірочка» – і загубилася, згасла, не розвинулася в майстра, чемпіона. Чому? За спостереженнями Говорової (а вона як спортивний тележурналіст і коментатор відстежує та аналізує ситуацію у вітчизняному і світовому спорті), у нас втрачена найважливіша, середня, ланка в підготовці спортсменів високого рівня. Є вчителі фізкультури та рядові тренери – і є тренери національних збірних. Між ними провал. А хто відбиратиме перспективних спортсменів, готуватиме потенційних олімпійців і чемпіонів на проміжних щаблях їхнього сходження на Олімп?
Одеса тому й дорога Говоровій, що не дала їй «просісти», за свідченням нашої олімпійки, повернула її до спорту, «витягла».
– Місто зустріло мене серйозними випробуваннями, – згадує Олена, – але, врешті-решт, ми з ним полюбили один одного.
Ізмаїльська киянка не втрачає зв’язків зі своїм одеським тренером Оленою Масуновою, дорожить дружбою легкоатлетів Інни Неплюєвої, Юрія Білонога…
Спорт навчає спілкуванню з людьми, у широкому розумінні – навчає жити. Спорт – це самодисципліна, організованість, воля. Він змушує мислити по-іншому, шукати нестандартні підходи, міркує Олена. І додає:
– А відкрила це для нас Тетяна Іванівна Мордашова. Ні, вона не просто тренер – я назвала б її наставником. Адже тренувала вона не лише наші м’язи, але й голови, душі.
…Тим часом у візку відбувалося якесь ворушіння. Чи то Богдан подумки розбігався перед стрибком, чи то посилав шайбу у ворота… За всіма ознаками, настав час прощатися з його олімпійською мамою.
