Серед визволителів української землі був і савранець Володимир Петрович П’янковський.
Він сімнадцятирічним юнаком добровільно потрапив на фронт у січні 1942-го. Воював у складі 3-ї танкової армії під командуванням генерала Рибалка. Неймовірне відчуття радості охопило Володимира, коли танк, яким він керував, покотив по українській землі. Адже хлопець усвідомлював, що бере безпосередню участь у вигнанні ненависного ворога з рідного краю.
Гвардієць-танкіст разом зі своїми бойовими побратимами гнав ворога з України. За героїзм, проявлений під час Львівсько-Сандомирської бойової операції, савранчанина було нагороджено орденом Червоної Зірки. З-під Карпат 3-тя танкова армія рушила на північ. Радісна звістка про цілковите визволення неньки-України застала Володимира Петровича під Брестом. Почувши повідомлення Радінформбюро про це, він мало не заплакав від щастя. Велику Перемогу наш земляк зустрів у Празі.
На малу батьківщину В.П. П’янковський повернувся у 1949-му. Груди фронтовика прикрашали два ордени, а також вісімнадцять бойових медалей.
Рівно чверть століття пропрацював Володимир Петрович у Савранському районі електричних мереж. Вийшовши на заслужений відпочинок, як і багато інших ветеранів війни, не сидів склавши руки. Разом з іншими членами районної ради ветеранів бере участь у зустрічах з представниками юного покоління. Завжди радо зустрічає у своїй оселі вихованців дитячого садка, школярів, учнів професійно-технічного аграрного училища. Спілкуючись з юними співрозмовниками, колишній танкіст правдиво розповідає про те, що довелося пережити його поколінню, якою ціною було визволено територію України від фашистських загарбників.
