У редакційній поштовій скриньці усе більше листів, в яких читачі розповідають про непривабливі, а іноді й ганебні факти нашої дійсності. В одному з газетних номерів ми публікували, що називається, «крик душі», у якому йшлося про прояви звірства стосовно «братів наших менших», що почастішали в Одесі та області. І сьогодні таких повідомлень, на превеликий жаль, не стає менше. Очевидно, відбувається це й тому, що з боку більшості нашого суспільства, а також правоохоронних органів, реакція на жорстоке поводження із тваринами майже байдужа. Що говорити про кішок та собак, коли така ж жорстокість панує і стосовно бездомних, самотніх, бідних старих людей, які доживають свого віку у занедбаних підвалах або на зупинках громадського транспорту. І звинувачувати в усьому негативі, що діється, лише чиновників, як люблять деякі громадські організації, буде, напевно, несправедливо. Якщо з раннього дитинства, з юних років ні в родині, ні в школі у свідомість людей не вкладатимуться загальнолюдські норми співчуття та милосердя, злочинну за своєю сутністю байдужість або диявольську жорстокість, що замішані на егоцентризмі та ненависті до оточення, адміністративними методами не подолати.
Обіцяного таки три роки чекають?
«Шановна редакціє!
Взимку 2011 року я був свідком того, коли у двір моєї сусідки В.А. Маяченко заходили представники засобів масової інформації з Одеси, посадові особи із КРУ області та наш сільський голова Комаров М.С.
Я був свідком розмови про те, що дві багатодітні родини – Поліщуки та Мухіни потребують допомоги з боку держави. Йшлося про те, що їм необхідно провести воду та газ як безоплатну допомогу. І наш голова пообіцяв тоді, що до будинків самотнього батька Віктора Мухіна, який виховує чотирьох дітей, та до Тетяни Поліщук, яка сама ростить трьох малолітніх дітей, незабаром буде підведено газ та воду.
Невдовзі цей сюжет був показаний по обласному телебаченню, а також у вашій газеті «Одеські вісті» про ці родини вийшла велика публікація.
Нещодавно я зустрів Віктора Мухіна і поцікавився в нього щодо води та газу. З’ясувалося, що воду провели, а от газу як не було, так і немає.
Мене це, зізнатися, просто шокувало. Як же так? Пообіцяли в присутності преси та телебачення і не виконали своєї обіцянки? Ми з Віктором Мухіним ровесники, знаю його як працьовитого, порядного чоловіка. Йому нелегко одному із чотирма дітьми після смерті дружини, але усе, що може, він робить. Працює зараз керівником духового оркестру в сусідньому селі, навчає дітей грі на інструментах, не пиячить, про дітей своїх дбає. Але йому потрібна допомога з боку держави, тому що на ту невеличку зарплату, яку він отримує, і допомогу на дітей, газ самостійно провести нереально».
Від редакції: У номері 18 «Одеських вістей» від 17 лютого 2011 року справді було опубліковано матеріал за назвою «Спасибі усім, хто не пройшов байдуже». Йшлося про ту реальну допомогу, яку надали двом багатодітним родинам працівники Державної фінансової інспекції (тоді ще КРУ в Одеській області), а також звичайні громадяни, які допомогли цим родинам продуктами і одягом для дітей. Але головне, що в нашій присутності багатодітним родинам було обіцяно воду та газ. Про те, що воду до будинків Мухіна і Поліщук підвели відносно швидко, редакцію було інформовано. Що стосується газу, який пообіцяли тоді підключити протягом року, та так і не підключили, ми довідалися і від самого Мухіна, до якого звернулися із цим запитанням.
Незабаром виповниться 3 роки з того часу, як ми почули обіцянку сільського голови провести газ до будинків двох цих родин... Невже, як у відомій приказці, «Обіцяного три роки чекають?»
Є в слідства початок, немає в слідства кінця?
Цей лист надійшов від нашої читачки із Тарутиного. Майже рік тому, 8 грудня 2012 року, в її родині сталося горе – під колесами автомобіля загинув син. Журналісти редакції спробували зв’язатися зі слідчим, щоб з’ясувати, на якій стадії перебуває розслідування. Відповідь була короткою: «ведеться слідство»…
Публікуючи листа, ми зі зрозумілих причин пропускаємо деякі прізвища.
«Вже минуло досить багато часу відтоді, як загинув мій син Олег Володимирович Цимбалюк. Йому було всього 45 років. Він працював у місцевій пожежній охороні в Тарутиному. Того фатального дня його знайшла дружина на дорозі майже поруч із їхнім будинком. Олег був без ознак життя. Як з’ясувалося, його збила автомашина і протягла ще під своїм днищем значну відстань. Внаслідок отриманих ушкоджень, які виявилися несумісними з життям, мій син помер. Водій з місця злочину зник.
Автомобіль незабаром знайшли. Це позашляховик «міцубісі паджеро», що належить дружині мого сусіда. За його місцем мешкання (у дворі приватного будинку) знайшли автомобіль, на якому було скоєно наїзд на мого сина. Автомобіль у дворі Кострова було виявлено працівниками міліції через три години після виявлення тіла мого сина. Вранці 9 грудня позашляховик працівники міліції відправили на штрафмайданчик, а самого сусіда – до районної лікарні для проведення експертизи на вміст алкоголю в крові…
Через 10 місяців я звернулася до слідчої А.П. Супруненко, яка веде цю справу. Вона повідомила, що справу передано старшому прокуророві прокуратури Одеської області для перевірки.
За моїм переконанням, слідство навмисне затягують для того, щоб винний так і не постав перед законом.
Як матір, що втратила сина, прошу вас допомогти мені відновити справедливість, щоб винний у смерті мого Олега постав перед судом і був покараний.
Євдокія Цимбалюк»
