Прочитавши заголовок, старші люди згадають 90-ті, коли біля ринків, у підземних переходах, на зупинках громадського транспорту молоді хлопці пропонували перехожим упіймати щастя, вгадавши, під якою зі скляночок виявиться кулька або монетка. Вправність рук шахраїв завжди перемагала спостережливість бідолах, які попадалися на їхні наполегливі заклики, вирішивши випробувати долю.
З того часу багато чого змінилося. Втім, не перевелися шахраї. Та й апетити в них стали набагато більшими. Поміркувати про це дає можливість одна історія, що триває протягом декількох років на території комунального підприємства «Ринок «Малиновський» в Одесі. Про неї розповів у листі до редакції один із наших читачів:
«Наприкінці літа мені треба було придбати меблі для кухні та шафу-купе для вітальні. Квартира в новому будинку, планування нестандартне, тому меблі треба було замовляти за індивідуальними розмірами. Я рушив на промринок «Малиновський». В одній із крамничок розговорився із продавчинею – приємною, привітною жінкою. Вона показала багато яскравих каталогів, розповіла, які меблі може виготовити, які для цього будуть використані технології, матеріали, фурнітура. У порівнянні з іншими торговельниками, озвучені нею ціни зацікавили. 8 липня 2013 року ми уклали договір на 18790 гривень. Я вручив підприємниці 11 тисяч гривень авансу. Але меблів не одержав досі».
У своєму листі до редакції автор розповідає, як довго його водили за ніс. День повернення грошей увесь час переносився. Крім того, з’ясувалося, що він далеко не єдиний потерпілий. На одеському форумі давно обговорюється тема «Аферисти на Малиновському» (http://forum.od.ua/showthread.php?t=1330788). Ще у 2011 році обманута покупниця знайшла тринадцять товаришів за нещастям. З того часу список тих, що так і не одержали меблі, але поповнили доходи підприємниці-шахрайки, увесь час подовжується. Ось лише деякі дані з форуму про вручені їй суми: «Я. – 1000$, Наталя К.– 800$, Олеся А. – 2000$, Ірина М. – 3000$, Павло С. – 500$, Альона Щ. – 500$, Світлана Л. –1000$». Непоганий прибуток, по суті, виходить із нічого.
Розповідаючи про свою халепу, автори на форумі дивуються безсиллю усіх контролюючих та правоохоронних органів, яким не вдається (або не хочеться) закликати шахрайку до порядку. «Кримінальну справу так і не завели, і захист прав споживачів плавненько перейшов на захист її прав, а не потерпілих...» «Я не розумію, як ця мерзота досі сидить на ринку. Таке очевидне беззаконня – і не карається. Адже вона ще стількох людей «кинути» може, хоч справді бери і стій біля неї, людей відлякуй. Якщо потерпілих мінімум 15 чоловік... як це може бути безкарним??? Зважаючи на все, вона ніяких меблів там зовсім не робить, сидить і гребе гроші. Чому її не закриють?» «Люди, будьте уважними та обережними! Якщо раптом хтось захоче замовити меблі в центральному ряді на ринку «Малиновський, контейнер Ш-45, не робіть цього! Там працюють шахраї. Не станьте такими ж жертвами, як я».
У розпорядженні редакції виявилося одразу кілька важких тек із листуванням ошуканих покупців. Вони зверталися до міліції, прокуратури, міської ради та облдержадміністрації, Верховної Ради, Кабміну, Адміністрації Президента.
З київських інстанцій цілком справедливо надходили відповіді, що даний спір має бути вирішений на місцевому рівні, у судовому порядку.
І тут починається найцікавіше.
Замкнене коло
безвідповідальності
Зіштовхнувшись із нахабним невиконанням договірних зобов’язань, потерпілі зверталися до Інспекції із захисту прав споживачів в Одеській області. Як і належить, її працівники за всіма скаргами проводили перевірки контейнера підприємця – фізичної особи, брали з неї пояснення щодо кожної скарги.
Звертає на себе увагу та обставина, що у своїх поясненнях шахрайка в усьому звинувачує покупців: то колір товару їм не підійшов, то матеріал. Але ж ці моменти строго обумовлюються в договорі, що підписується. Отже, і виконуватися мусять точно. Крім того, усі обіцянки повернути людям авансові суми, які підприємниця давала в поясненнях за скаргами для Інспекції із захисту прав споживачів в Одеській області багато разів, так і залишилися лише обіцянками. По суті, вона обманювала і продовжує обманювати не лише приватних осіб – покупців, але й державну структуру, уповноважену стежити за виконанням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» на території нашої області.
Усі скарги, що надійшли із приводу шахрайства з виготовленням меблів, цією підприємницею у КП «Ринок «Малиновський», знімалися з контролю в згаданій Інспекції у зв’язку із тим, що до її компетенції входить лише контроль якості продукції (товарів, робіт, послуг). Але ж ненадання покупцям заявленого товару саме і є негативною або неякісною послугою. Тобто точно потрапляє до сфери діяльності Інспекції із захисту прав споживачів в Одеській області. Ось що говориться з цього приводу у статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регламентує функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів в областях, тобто Інспекції із захисту прав споживачів в Одеській області. Там говориться, що спеціально уповноважений орган може «ухвалювати рішення про тимчасове припинення діяльності суб’єктів господарювання сфери торгівлі, послуг …незалежно від форми власності, які систематично… порушують правила торгівлі».
Залишається лише здогадуватися, чому державні чиновники увесь цей час воліють не реалізовувати свої повноваження стосовно недбайливої підприємниці у повному обсязі.
Поки що ж людей змушують самостійно йти до суду. Там теж не квапляться ухвалювати рішення на їх захист, бо знають: у шахрайки, скоріш за все, контейнер у суборенді, майна ніякого немає, живе вона та зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності в гуртожитку, і відшкодовувати збиток за позитивним рішенням суду потерпілим буде ні з чого.
Саме це й відбувається з
О. Остерміллер. Вона звернулася до суду і виграла його. Відповідно до рішення Суворовського районного суду міста Одеси від
12 січня 2012 року підприємниця повинна відшкодувати їй 7960 гривень. Але виконавча служба не виконала рішення досі, бо майна за підприємницею не значиться ніякого.
Ну а що ж керівництво ринку, де так привільно почувається шахрайка? Тут ситуація ще цікавіша. У відповіді на звертання
О. Остерміллер за підписом директора КП «Малиновський ринок» О. Рубльової, зокрема, говориться: «Відповідно до п. 33 Правил торгівлі на ринках, затверджених рішенням Одеської міськради від 15.07.2005 р. № 4221-IV, за договір купівлі-продажу, укладений на ринку між продавцем та покупцем, адміністрація ринку відповідальності не несе. Також адміністрація ринку не має повноважень щодо контролю над якістю реалізованих суб’єктами підприємницької діяльності товарів та дотриманням законодавства про захист прав споживачів».
Тут керівник ринку, м’яко кажучи, лукавить. Правила торгівлі на місцевому ринку не можуть суперечити чинному законодавству. А пункт 5 статті 28 Закону України «Про захист прав споживачів» надає право «органам місцевого самоврядування готувати подання до органу, що видав дозвіл на здійснення відповідного виду діяльності, для вирішення питання про тимчасове призупинення його дії або про дострокове анулювання у разі систематичного порушення прав споживачів». Пункт 6 цієї ж статті дозволяє «подавати до суду позови про захист прав споживачів».
Простіше кажучи, будучи керівництвом заснованого Одеською міською радою ринку, воно має право клопотатися перед нею про звертання до суду із приводу систематичних порушень прав членів територіальної громади. Але не клопочеться…
У зв’язку із усім викладеним, виникає одразу кілька питань. По-перше: куди дивиться міліція, яка чудово знає методи роботи цієї підприємниці, але вперто не помічає протиправності її дій? По-друге, навіщо потрібне керівництво комунального ринку, якщо воно, по суті, стає дахом для шахрайки, дозволяючи їй «торгувати» на ринку, незважаючи на численні скарги покупців? По-третє, що це за Правила торгівлі на ринках, які ніяк не регламентують правомірність або неправомірність поведінки підприємця? По-четверте, чому мовчить управління торгівлі, яке покликане організовувати нормальну торгівлю на міських ринках?
Поки що, незважаючи на всі заяви про вчинені злочини, ще на стадії досудового слідства міліція припиняє розгляд справ. Але тоді виникає цілком риторичне питання: якщо усе, про що розказано у цій статті, не є шахрайством, то як це назвати інакше? Хоча цілком конкретне визначення шахрайства дає стаття 190 КК України. Там воно трактується зокрема і як зловживання довірою, що й мало місце в усіх випадках одержання грошей за невиготовлені меблі.
Якщо відшкодовувати збиток ні з чого, то, напевно, треба ізолювати дану громадянку від суспільства, все ж таки визнавши її діяння кримінально карними, і дати їй час подумати, що робити далі. Згадана стаття КК передбачає «штраф до п’ятдесяти не оподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження свободи на строк до трьох років».
Нам же усім варто замислитися про спритність шахраїв, які вміло експлуатують довіру людей, щоб досягнути своїх цілей. По суті, описаний вище механізм обману може бути реалізований у будь-якій сфері. Замість меблів може йтися про виготовлення вікон, проведення ремонтів. Тобто, перш ніж підписувати з кимось договір на виконання певних робіт, постарайтеся побільше довідатися про підприємця або підприємство, з яким збираєтеся домовлятися. Інакше ризикуєте піти по нескінченному колу пошуку шляхів захисту своїх прав.
