– Ну що, чекаємо на «пенсійний» автобус? – звернувся літній чоловік з авоськами, який підійшов до групи бабусь.
– Почекаємо, нам квапитися нікуди…
– От мені цікаво, чому в Одесі ветерани праці завжди й усюди їздять безкоштовно, а в нас, у Болграді, ця пільга – лише по понеділках та четвергах?
– Я теж обурилася, хотіла з’ясувати, пішла до соцзабезу. А там до ладу нічого не пояснили, сказали: «Приходьте завтра або післязавтра». Але я ж не дівчинка бігати по конторах, вже ледве до лікарні ноги доношу…
По понеділках
та четвергах
Ця розмова, випадково почута на Болградській автостанції, лише підтвердила те, про що розповів постійний читач «Одеських вістей» із села Калчева, ветеран праці Дмитро Миколайович Аджийський: от уже місяців за три в Болградському районі існує проблема із пільговими перевезеннями.
– Якщо раніше я міг їздити до райцентру стільки, скільки необхідно (переважно, до лікарні або на ринок), то тепер нас возять лише по понеділках та четвергах. Не розумію, що трапилося? Хто ввів ці обмеження? У законі не написано, що ветерани праці та інші пільговики можуть безкоштовно їздити лише два дні на тиждень. Ми відправляли колективні звернення до наших депутатів в обласній раді, у Верховній Раді, писали на «гарячу лінію». Відповіді надходять, але відповіді по суті питання в них немає. Можливо, газета розбереться та пояснить?
Дмитро Миколайович абсолютно правий: у статті 102-й п.5 Бюджетного кодексу України говориться про те, що ветерани війни, праці, інваліди та багато інших (усього близько 30-ти категорій пільговиків) мають право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Йдеться про досить великий пасажиропотік, фінансувати який взялася державна скарбниця.
У законі сказано, що для забезпечення пільг на проїзд із Держбюджету перераховуються гроші як субвенції місцевим бюджетам. Однак проблема в тому, що дотепер не розроблено єдиний для усієї України механізм надання цієї пільги.
Щоб все ж таки реалізувати вимоги закону, місцеві органи виконавчої влади самі розробляють і ухвалюють ті або інші механізми. На свій страх та ризик, оскільки йдеться про мільйони гривень. На перевірку виходить, що в кожному районі – своя система перевезень громадян, які мають пільги.
На совісті перевізника
Так, у Ренійському районі на озброєння взято Наказ Мінпраці № 353 від 2007 року, у якому затверджені спеціальні форми для розрахунків на відшкодування видатків, пов’язаних із наданням пільг. Ця форма, що одержала назву «2-пільга», заповнюється підприємством, яке надає послуги. На практиці це виглядає так. Коли до салона автобуса заходить пільговик, водій повинен записати його прізвище, ім’я та по батькові, адресу, серію і номер посвідчення, що підтверджує право на пільгу. Згодом підприємства-перевізники подають ці списки до управління праці та соцзахисту – для відшкодування витрат.
Звичайно, для водіїв це – зайве нервування, особливо коли пасажирів багато. Кмітливий читач напевно запитає: а чи не «намалює» сьогодні водій додатково людей, яких перевозив, скажімо, тиждень тому? Щоб його підприємство одержало більшу суму компенсації?
Так, встановити факт приписок буде надзвичайно складно: хіба пригадає громадянин Н., у які дні він їздив, а в які – ні? Але, швидше за все, перевізники цим не зловживають. У кожному разі, на сьогоднішній день у Ренійському районі виділені на перевезення ліміти не вичерпані – пільговики користуються транспортом без проблем.
Для контролю
ввели талони
У Кілійському районі, щоб у контролюючих органів не виникало взагалі жодних питань, ввели талони. Сині – на маршрути загального користування, жовтенькі – на приміські автобуси. Одержати їх можна в міськ– та сільрадах за мешкання. На кожному талоні – прізвище пільговика, серія і номер його посвідчення, мокра печатка. Ведуться журнали видачі талонів.
У громадському транспорті на території Кілійського району можна побачити, як окремі громадяни разом з відповідним посвідченням подають водієві талончик – замість плати за проїзд. Наприкінці місяця підприємство-перевізник пред’являє списки пільговиків і талони – ці документи стають підставою для компенсації відповідних сум грошей.
Так, дуже клопітно, але ця система, погодьтеся, гарантує те, що перевізник не одержить жодної зайвої копійки. Державні ресурси використовуються чітко за призначенням, і на сьогоднішній день, як запевнила начальник управління соцзахисту Кілійської райдержадміністрації Галина Пашкіна, жодних проблем із перевезеннями в районі немає.
Щоправда, у допитливих правозахисників виникають справедливі запитання: а хто дав право обмежувати пільговиків, видаючи їм ту або іншу кількість талонів? І як бути, наприклад, пільговикові з іншого району, який приїхав до Кілійського району до родичів на вихідні? Адже талончиків в нього немає.
Хороша система, але все ж таки небездоганна.
«Середньостельовий»
коефіцієнт
У Болградському районі, як нам вдалося з’ясувати, – своя методика. На міжміських маршрутах застосовується форма «2-пільга», про яку ми розповіли вище, а от на приміські (а саме вони користуються найбільшим попитом) – форма № 23-АВТ. Вона дозволяє на основі даних статуправління визначити якийсь «середньостельовий» коефіцієнт, що показує співвідношення пільгового контингенту до пасажирів, які оплачують свій проїзд. За словами директора «Болградтрансу» Володимира Гиржу, генерального перевізника в даному районі, цього року ухвалено коефіцієнт 1,83. Тобто на одного платного пасажира припадає у середньому 1,83 пільговика.
– Насправді дуже часто це співвідношення набагато вище, – стверджує керівник підприємства. – Цими днями, наприклад, з Виноградівки на Болград їхав повний автобус пасажирів, але було продано всього 4 квитки.
Як би там не було, а наявність коефіцієнта дозволяє обчислити річну суму, яка повинна надійти до району як субвенції з державної скарбниці і далі – на рахунок перевізника.
– На початку поточного року ми подавали заявку на компенсацію у розмірі 3 мільйонів 90 тисяч гривень, – говорить В. Гиржу. – Але нам запланували субвенцію у розмірі 1,1 мільйона, тобто 35 відсотків від необхідного. Ми відпрацювали кошти, виділені на міжмісто ще 5 травня, а на приміських маршрутах – 20 червня. З того часу возимо пільговиків по суті за рахунок підприємства. Сьогодні для нас велика проблема виплатити колективу зарплату.
В. Гиржу підтвердив: щоб якось утриматися на плаву, він видав наказ, обмеживши для пільговиків право безплатного проїзду двома днями на тиждень – по понеділках та четвергах.
Ось такі пільгові пироги: обмежене фінансування – обмежене пересування. І те, й друге входить у суперечність із чинним законодавством та соціальними правами громадян.
Підіб’ємо підсумок. Давно настав час розробити єдиний для усієї країни механізм перевезення пільговиків у громадському транспорті. Чому це досі не зроблено? Нам залишається лише здогадуватися. А поки що…
Поки що жителям Болградського району необхідно просто сказати правду. Не примушуючи людей похилого віку ходити по інстанціях, писати колективні листи та телефонувати на «гарячі лінії».
