Повз обійстя Людмили Василівни та Сергія Васильовича Колісників не можна пройти, не зупинившись. Оздоблений казковими персонажами паркан змусив і мене просити дозволу зайти до двору.
Господар якраз був зайнятий штукатуркою будинку. Але з задоволенням зустрів, познайомилися, розговорилися. Запитала, чому тільки нині взявся за справу, на що Сергій Васильович відповів, що був зайнятий на роботах у людей. Тепер ось заходився коло свого. А що, погода дозволяє.
– Хто це так гарно малює? – показую на паркан.
Людмила Василівна охоче розповідає:
– Спочатку сусіди казали, що я розмалювала, як у дитячому садку. А потім звикли. Та головне, що нам подобається. Ми й хату зробимо як писанку. Так веселіше живеться. Я із задоволенням розписала б казковими сюжетами і паркан сільського дитячого садочка. Просто так, безкоштовно.
З’ясувалося, що Колісники колись жили на краю села. А цей будинок, що ближче до центру, подружжя купило зовсім недавно. І ось тепер, як то кажуть, руки дійшли до зовнішніх робіт. Вставили пластикові вікна, поміняли двері. Сергій Васильович за професією будівельник, тож усе робить сам. Його дружина каже, що у чоловіка золоті руки. А він і бесіду підтримував, і від роботи не відривався.
Ну а щодо паркану, то ним залюбуєшся. Такого в Олексіївці немає ні в кого.
Звідки у Людмили Василівни хист до малювання, жінка не знає, адже коли їй виповнилося шість років, не стало мами. Однак Людмила каже, що скільки себе пам’ятає, стільки й малює. Звичайно, у вільні від роботи години. А у селі тієї роботи вистачає: на городі і в хаті, у дворі й на оборі. Та ще й двійко дітей зростало у сім’ї. Це зараз уже діти дорослі і самі стараються допомагати по господарству, коли навідуються додому. Син Денис живе в Кодимі, працює лікарем районної лікарні, дочка Ілона – студентка четвертого курсу педагогічного університету імені Ушинського в Одесі. До рідного гнізда зазвичай злітаються на вихідні.
Людмила Василівна працює в сільській раді – збирає гроші за воду, Сергій Васильович – будівельником по найму. На обійсті – дві корови, нетель, телиця, коза, кури. Молоко здають заготівельникам по 2 гривні 50 копійок за літр. Кажуть, вода коштує дорожче, але поки що альтернативи немає. У місто не наїздишся.
Крім того, Людмила та Сергій Колісники обробляють чотири (!) городи.
– Без городу на селі – ніяк. Худобу потрібно чимось годувати. А без худоби то не селянський двір, та й не вижити… Хто хоче працювати, роботу знайде, – розмірковує Людмила Василівна.
Як справна господиня, Людмила сама вміє робити сир – переважно для власних потреб. Вміє пекти український хліб. Він у неї виходить запашний, великий і гарний, як сонце. Хліб тут – всьому голова. А коли є хліб на столі, то не хлібом єдиним живе людина…
