…Десятирічна Марійка зависла на перекошеному паркані, спостерігаючи за перехожими й радіючи першому весняному сонечку. До школи третьокласниця вже кілька днів не ходить – няньчилася з трьома молодшими братиками, надірвалася, і мама водила її до бабки «розкручувати пупок».
У цій родині – п’ятеро дітей. Народивши одну за другою двох дівчаток, двадцятирічна Лора на цьому зупинилася: у них із чоловіком, громадянином Молдови, не було ні житла, ні роботи. Знімали за «спасибі» саманне тимчасове житло на околиці, перебивалися разовими заробітками, але жили весело – друзі по пляшці у них не переводилися.
Грошей на самогон катастрофічно бракувало, і ось подружжя знайшло надійне джерело фінансування: з 2006 року був ухвалений Закон «Про державну допомогу родинам із дітьми», згідно з яким призначалася солідна допомога, особливо за народження третього й наступних дітей! З 2008-го по 2012 рік Лора привела на світ іще трьох малят і справно знімала з рахунку належні гроші.
Але всьому настає кінець: на сьогодні родина одержує два види допомоги тільки на молодшого – загалом півтори тисячі гривень. На ці гроші Лора піднімає п’ятьох дітей і годується сама. Дні одержання коштів відзначаються: на дитячі гроші купується горілка, пиво, закуски, приходять старі знайомі.
Останнім часом чоловіка Лариси в місті немає: виїхав на заробітки – і згадуй, як звали.
Гаразд що багатодітній матері дали притулок далекі родичі, вони їй виділили старе саманне житло. В єдиній темній кімнатці без вікон – грубка, два продавлені дивани, тумба для речей. У вітальні (вона ж кухня) – маленький стіл і два стільці. Їжа готується на грубці, тут же гріється вода. Купаються в тазику.
Старші дівчатка ходять до школи – там можна поїсти. Вчителі розповідають, що в їдальні сестрички, не соромлячись, збирають усе, що залишають їхні однолітки, і з апетитом доїдають.
Добрими намірами вимощено дорогу до пекла
Від 1995 року в Україні почалося значне скорочення населення, щороку держава втрачала від 35 до 50 тисяч чоловік. Якщо в рік проголошення незалежності в країні було 52 мільйони, то до 2005-го залишилося ледь більше 47 мільйонів. Соціологи вдарили на сполох: якщо не переломити тенденцію, в перспективі виникнуть серйозні проблеми з пенсійним забезпеченням – хто ж буде працювати й годувати старіюче суспільство?
З 2006 року в Україні вживаються рішучі заходи для вирівнювання демографічної ситуації – ухвалено законодавство, спрямоване на підвищення народжуваності.
На сьогодні є шість видів соціальної підтримки родин із дітьми. Одна з найгрошовитіших – одноразова допомога на народження дитини. З появою первістка держава виплачує батькам 30 прожиткових мінімумів, на другого – 60, на третього й кожного наступного – 120. Це десятки тисяч гривень… Але не даремно кажуть, що добрими намірами вимощено дорогу до пекла.
Не вчіть жити – дайте грошей!
У цій сільській родині вже дев’ять дітей – жінка народжує одного за одним. Її чоловік оформлений по догляду за старим, одержує за ці клопоти від держави 13 гривень із копійками і, головне, вважається зайнятим. Це надає право родині, як малозабезпеченій, претендувати на одержання держдопомоги. І її подають – щомісяця родина одержує з державної скарбниці 10,5 тисячі гривень. Крім цього, на картку надходять «дитячі», загалом – 3,3 тисячі гривень щомісяця. Як багатодітна, родина користується пільгами на житлово-комунальні послуги. Назагал із державної скарбниці щомісяця «падає» без малого 14 тисяч гривень…
– Дайте скоріше довідку! Без цього папірця в школі не дають безкоштовні обіди, діти ходять голодні! – істерикувала в «соцзабезі» ненька п’ятьох дітей.
Соціальний працівник не витримав:
– А совість у вас є? Чому це ваші діти ходять голодні? Дозвольте, от документи. Як малозабезпечена родина ви одержуєте від держави 4990 гривень на місяць. Крім цього, щомісяця ви знімаєте з картки 1567 гривень «дитячих». Разом 6,5 тисячі. Ось ми з чоловіком працюємо вдвох, наш сукупний дохід – 4 тисячі гривень, на ці гроші ростимо двох школярів і не вішаємо свої проблеми на державу.
– А ви мене не вчіть жити! У нас у країні тільки дурні працюють!
І роздобувши довідку, багатодітна ненька ретирувалася. Але на черзі була інша:
– Я принесла посвідчення про реєстрацію шлюбу! – і мати трьох дітей (старшому нещодавно виповнилося 18 років, у зв’язку з чим держдопомога малозабезпеченій родині припинилася) жбурнула документ на стіл. – Ми знову одружилися з моїм колишнім чоловіком, а він – інвалід третьої групи. Тепер я знову маю право на держдопомогу – нараховуйте!
Наступна відвідувачка, що народила в 2012-2013 роках двох дітей, прийшла із претензіями:
– Чому у нас така маленька допомога? Лише 2900 гривень. Як нам учотирьох жити на такі гроші?! На молоко не вистачає.
– А ваш чоловік, пробачте, працює?
– Ні. То й що? Дітям тепер з голоду помирати? Я буду дзвонити на «гарячу лінію» і скаржитися Президентові – вас тут усіх позвільняють за сваволю! – і матуся ляснула дверми так, що затремтіли шибки.
У районних управліннях соціального захисту показують цілі томи листування з «обділеними». Дзвінки на «гарячу лінію» Президента і губернатора йдуть постійно.
У кожному населеному пункті є родини з дітьми, які так чи інакше користуючись можливостями законодавства, живуть на утриманні держави й не бажають працювати. У найкращому разі працюють без оформлення трудових відносин, обманюючи державу: податків не платять, а різні види соцдопомоги одержують.
Однак розквітле дармоїдство деяких горе-батьків, які годуються за рахунок дітей, – тільки квіточки, ягідки будуть потім. Якими виростуть діти в подібних родинах? На яких принципах будуть виховані? Як відомо, яблуко від яблуні недалеко падає.
«Раніше дармоїдство переслідувалося за законом…»
Люди, які в поті чола добувають кожну копійку, а таких більшість, украй обурені:
– Поруч із нашою фірмою – банкомат, і коли починають видавати «дитячі», тут збираються вічно вагітні матусі з характерною зовнішністю, – розповідає житель Болграда Георгій. – Я їх упізнаю, як би це м’якше сказати, за відсутністю інтелекту на обличчі. Народжуючи дітей, одного за одним, вони живуть на допомоги. У нас із дружиною теж троє дітей, щоправда, вже дорослі. Скільки довелося працювати, щоб поставити їх на ноги, дати освіту! Я якось підрахував: щоб виростити тільки одну дитину й дати їй професію, батьки повинні вкласти мінімум 100 тисяч доларів. Коли наші хлопці навчалися в інститутах, я їздив на заробітки. Моя жінка постійно трудиться на півтори ставки, та ще ночами строчить на машинці, обшиває всіх знайомих, підробляючи копійку. Вийшовши на пенсію, ми й далі працюємо, бо треба дати освіту третій дитині. А ці матусі, я бачу, навіть не підозрюють, що гроші треба за-роб-ля-ти! Якщо допомоги на день-два затримуються і банкомат їм раптом нічого не видає, вони страшно обурюються, матюкають владу і державу.
– Я вважаю, що в Росії розумніше підійшли до демографічної проблеми, – говорить товариш по службі Георгія. – Там видається так званий материнський капітал. Я порахував, що в перекладі на наші гривні це понад 100 тисяч. Але в Росії ці гроші готівкою категорично не видаються. Материнський капітал можна витратити або на поліпшення житлових умов родини, або вкласти в освіту дитини. По суті наші сусіди, вирішуючи демографічну проблему, інвестують казенні гроші в житлове будівництво й систему освіти. У нас же гроші на дітей видаються готівкою на руки. Деякі батьки половину допомоги пропивають. Я пам’ятаю часи, коли в нас дармоїдство переслідувалося за законом – і цілком справедливо!
– Багатодітні родини були й за всіх часів будуть. – говорить Аріна, жителька Кілії. – Честь і слава батькам, які беруть на себе таку працю й таку відповідальність. У нас із чоловіком – четверо дітей. Троє народилися ще до того, як держава почала активно заохочувати народжуваність. І четверту дитину, як ви розумієте, я народила не заради грошей. Хоча спасибі: допомога від держави стала для нас великою підмогою. Якщо з першими трьома дітьми я сиділа в декретній відпустці лише по півроку, а потім виходила на роботу, оскільки прожити на одну зарплату чоловіка було неможливо, то з четвертою дитиною, одержуючи допомогу, я змогла побути вдома цілих три роки! Це була моя давня мрія – приділити дітям, родині увесь свій час! Перші гроші, які ми одержали після народження маляти, вклали в освіту чоловіка: у нього була неповна вища. Ми розрахували так: наш тато закінчить інститут, і це дасть йому право претендувати на підвищення посади, а отже, і зарплати. Так, четверта дитина справді «інвестувала» в освіту тата, але одержавши диплом, той пішов на підвищення й сьогодні приносить у родину значно більше грошей. Відповідальні батьки вміють розумно розпорядитися державною підмогою, але особисто я знаю кілька родин, де дітей народжують заради грошей. Коли я думаю про те, що чекає цих дітей, у мене розривається серце.
Замість післямови
А що ж з демографічною ситуацією? Чи виправдовуються державні інвестиції в сотні мільярдів? Згідно з даними Держкомстату, у 2013 році населення України скоротилося (без урахування міграції) лише на вісім тисяч чоловік, тобто в п’ять-шість разів менше, ніж було до запровадження нових стандартів державної допомоги родинам із дітьми. Можна констатувати: ми наближаємося до поставленої мети. Але якою ціною!.. І скільки ще за це заплатимо?..
П’ятеро дітей Лариси, з якою ми познайомилися, сьогодні надголодь живуть у темній комірчині. А що буде через рік, коли державна допомога цій багатодітній родині буде вичерпана?
Не складно порахувати: щоб забезпечити хоча б прожитковий мінімум, багатодітній мамі треба буде заробляти сім тисяч гривень на місяць. А в провінції середня зарплата – дві тисячі… Вихід у Лори один: народити чергову дитину, через суд розлучитися з чоловіком і оформити державну допомогу на свою незаможну родину. А потім народжувати ще та ще. Але скільки мотузочці не витися, а все ж кінець буде. І враховуючи схильність багатодітної мами до алкоголізму, відсутність у неї жодної професії, власного житла, – кінець страшний…
