Валентина Шпитко працює в центральній бібліотеці для дітей уже тридцять п’ятий рік. Зрозуміло, що набутих знань і досвіду у неї набралося чимало. І вона ділиться своїм інтелектуальним багатством із колегами. Жінка не втратила зацікавленості та бажання працювати з дітьми, допомагати їм у виборі літератури і формувати їхні читацькі смаки та інтереси. Нині Валентина Іванівна Шпитко ще й виконує обов’язки завідувачки закладу.
– Для мене моя робота – мета життя, цілий світ, мій другий дім, – зізнається Валентина Іванівна. – Тому намагаюся створити затишок, щоб панувала товариська атмосфера.
Моя співрозмовниця дуже вдячна своїй першій наставниці, колишній завідувачці дитячої бібліотеки Любові Павлівні Бевзюк. Це вона навчила працювати з людьми, які люблять читати, розказала про особливості обслуговування дітей.
– Ми повинні добре знати шкільну програму й допомагати учням добирати відповідну літературу. І хоча в загальноосвітніх закладах є свої бібліотеки, через те, що фонди там невеликі, сповна задовольнити запити читачів вони не можуть. Наша дитяча бібліотека залюбки допомагає в роботі своїм колегам, які звертаються у пошуках необхідної літератури для проведення заходів та оформлення книжкових виставок, – розповідає Валентина Іванівна.
Тим часом, поки ми розмовляли, до бібліотеки зайшли кілька дівчаток – семикласниць Савранської загальноосвітньої школи. Вони швиденько попрямували до столу, за яким сиділа бібліотекарка. Тут я побачила Валентину Іванівну безпосередньо в роботі. Вона швидко дістала читацькі формуляри, переглянула, чи всі книжки принесли школярки та в якому вигляді, а далі поцікавилася, яка література їм потрібна. Потім разом із юними відвідувачками пішли до стелажів у пошуках необхідного. Робили все разом, і тим часом обмінювалися враженнями щодо прочитаного. А також ділилися шкільними новинами, тобто поводилися так, як добрі друзі. Потім зайшла ще одна група маленьких читачів, які поцікавилися, коли проходитиме «Тиждень книги», аби взяти завдання та підготуватися до нього.
– Традиційно щороку наприкінці березня ми проводимо «Тиждень книги», – пояснює мені В. Шпитко. – Проходить він цікаво, учні охоче беруть у ньому участь.
Варто зазначити, що масовим заходам у бібліотеці приділяється значна увага. Валентина Шпитко та її колега Валентина Волошина докладають багато зусиль, аби дітям сподобалися конкурсні та розважальні програми, бо розуміють, що це сприяє розвитку дитини та бажанню знову прийти до бібліотеки. Навіть самі шиють костюми, підшукують матеріали для ігор та призи. Заходи надзвичайно різноманітні і дуже корисні для дітей. Висловлюю як своє особисте враження, бо випадало бувати на цих заходах, так і враження батьків і вчителів, які вдячні бібліотекарям за таку увагу до дітей.
– Можливо, наша робота сьогодні не належить до престижних, та що може бути краще, ніж спілкування з дітьми та книжкою. Бачу, що дітям ми потрібні, бо через книгу ми відкриваємо їм світ, – такої думки Валентина Іванівна. – І я за всі роки професійної діяльності жодного разу не пошкодувала, що займаюся такою «непрестижною» справою. Вона – особлива. Це потрібно відчути серцем…
На щастя, з Валентиною Іванівною так сталося, і це та людина, яка сповна, до останнього віддає себе роботі. Зізнається, що їй і старіти ніколи, бо живе у ритмі зі своїми юними читачами.
Відвідавши районну дитячу бібліотеку, поспілкувавшись із Валентиною Шпитко, я ніби побувала у майстер-класі. Можливо, це нетрадиційно звучить, та мені хочеться назвати цю жінку «Майстер-бібліотекар».
