На будейських полях, при дорозі, що веде з Кодими до Балти, над цяaмринням криниці схилив довгу шию журавель. Милозвучно поскрипуючи до води, він кличе до себе подорожніх і спраглих. Журавель над криницею – лагідний спомин чийогось дитинства, символ світла, відродження. – У народі ця криниця мала назву «Баддя». Тривалий час вона була занедбана. Про її відновлення подбали діти та внуки жителя села Будеї, ветерана Великої Вітчизняної війни та праці Артема Мойсейовича Обнявка. Його вже немає серед нас, але це був надзвичайно добрий чоловік, – розповідає сільський голова Олексій Миколайович Ступніцький.
Коли чоловік онучки Олени, родом із Франції (там живуть і правнуки Артема Мойсейовича) довідався, як трепетно в Україні шанують традиції, культуру та зберігають пам’ять предків, він теж долучився до відновлення криниці. Частину коштів також виділила сільська рада.
Напис поруч із криницею свідчить, що її відновлено на спомин про Обнявка Артема Мойсейовича його дітьми для прийдешніх поколінь. Традиційний обряд освячення відправив настоятель найстарішої у районі церкви Святої Параскеви
отець Григорій. По завершенні панотець сказав: «Пийте на здоров’я, хай Бог вам дає сили».
– Я щасливий тим, що здійснилася моя заповітна мрія: знову можна напитися води із «Бадді» при дорозі. Бо криниця в селі чи за селом служить не тільки господарським потребам. Криниця – це висока естетична культура, свідчення мистецького смаку, це споконвічний символ достатку, невичерпної людської доброти. Тепер символом щирості, привітності будеян та єдності поколінь височіє цей журавель, – говорить О. Ступніцький.
…Стоїть при дорозі криниця, відновлена небайдужими людьми у дарунок людям. Адже хто криницю для громади викопає, його рід лиха не знає, а хто не одну скопав, той до раю попав – таке повір’я і досі ходить між сільчанами. Стоїть криниця і всіх напуває живильною водою. Вдень у ній купається сонце, а вночі – зорі. І журавель замріяно вдивляється у синє небо, що віддзеркалюється в її воді, і пишається своєю місією вартового при святому джерелі.
Цієї весни біля криниці сільська громада планує посадити вічні супутниці українського народу і води – вербу та калину. Майже за Шевченком: «І яр, і поле, і тополі, і над криницею верба».
