Це образ із вірша одеського поета Анатолія Фіолетова. На жаль, мало відомого поза літературними колами та музейними архівами. Але це не применшує вартості його пера. А загибель від револьверної кулі напередодні 22-річчя осіняє його долю трагічними тонами, вражає нагадуванням про високу ціну за право бути служителем мистецтва.
Він народився в Одесі 1897 року. Після гімназії вступив на юридичний факультет Новоросійського університету. Будучи студентом, 1917 року мобілізований для роботи в Одеському карному розшуку. Дані про нього зберігаються в музеї міліції ГУ МВС України в Одеській області.
У відділі кадрів молодий пінкертон за паспортними даними значився як Натан Беньяминович Шор.
А звідки ж «кольоровий» псевдонім? Є історія, згідно з якою вони з Едиком Дзюбіним розіграли два кольори – багряний і фіолетовий. Так з’явилися Едуард Багрицький і Анатолій Фіолетов.
Крім Багрицького, його вірші високо цінували Корній Чуковський, Віра Інбер, Юрій Олеша, Євген Петров (Катаєв). Його цитував Іван Бунін. Добре відгукувалися Ахматова та Маяковський. У своїй автобіографічній прозі Валентин Катаєв підкреслює «талант і сміливий смак Фіолетова-Шора». Любили його вірші й члени літоб’єднання «Зелена лампа», зокрема яскрава поетеса Зінаїда Шишова, що стала дружиною Фіолетова буквально напередодні його загибелі.
Говорити про цього чоловіка доводиться в нерозривному зв’язку з іншою, не менш колоритною особою. Мова про молодшого брата поета – Осипа Шора, який також служив у карному розшуку й був відомий усім за прізвиськом Остап. Це ім’я автори «Дванадцяти стільців» і «Золотого теляти» зберегли за головним персонажем Бендером. Подібно до літературного героя, його живий прототип був високий на зріст, мав чималу фізичну силу, рішучий характер. А як освічена людина та корінний одесит, мав розвинене чуття гумору та миттєву реакцію на обставини. Будучи азартним детективом, Остап Шор провадив відчайдушну боротьбу з бандитизмом, від якого захлиналося місто. Зокрема, розкрив справи щодо пограбувань двох банків, скоєних людьми з банди Михайла Вінницького (Мішки Япончика).
Що змушувало розумних, культурних, начитаних молодих людей ризикувати? Не виключено, що азарт протистояння, потяг до гострих відчуттів. Навряд чи ідейні міркування, і, звичайно ж, не таємне користолюбство.
З того, що залишилося від цієї плеяди романтиків, у музеї зберігається «маузер», що належав Є. Петрову. Є відомості про його товариша по гімназії, згодом автора «Зеленого фургона» Козачинського, у біографії якого в графі «рід занять» значиться: грабіжник, футболіст, а згодом – міліціонер, письменник, журналіст. Є й вірші Фіолетова, надруковані за життя. Ці піднесені рядки присвячені красуні-дружині:
Такие руки только снятся
В блаженном и безгрешном сне.
Их легкой ласке покоряться
Сладчайший жребий выпал мне...
Блаженный жребий выпал мне –
И днем, и ночью, и во сне
Устами легких рук касаться.
За життя було видано єдину збірку віршів Фіолетова (1914 рік). Загалом же він написав 46 віршів. Але чи конче треба написати томи, щоб проявилися метафоричний спосіб мислення та глибоко відчуване знання російської мови, незапозичене поетичне бачення, оригінальність вирішення віршованої теми?
…Тим часом Япончик оголосив Осипа своїм особистим ворогом. І прилюдно обіцяв помститися. Від смерті Остапа кілька разів рятувало його дивовижне вміння виходити неушкодженим із будь-якої ситуації. На жаль, старший брат не користувався таким заступництвом Фортуни.
Внаслідок убутку службової інформації з карного розшуку бандити довідалися, що детектив Шор перебуває на товкучці, розташованій тоді на Старокінному ринку. Помітивши, що за ним стежать, Анатолій разом зі співробітником зайшов до будинку № 100 по Великій Арнаутській до меблевої майстерні в надії зателефонувати до розшуку. Слідом за ними рушили кілька чоловік. Один із них підійшов і запитав: «Ви пан Шор?» На позитивну відповідь пролунали постріли. Обидва співробітники загинули на місці.
Мемуаристи найбільше схильні вважати правильною цю версію. У будь-якому разі, куля вбила поета в листопаді 1918 року.
Звістка про вбивство сколихнула місто. Газети «Одесские новости», «Одесская почта» «Южная мысль» публікують співчуття. І вірші Фіолетова. Ними зачитуються, передають одне одному. Вражає їхня образність. Ось рядки поета, взяті навмання: «как холодно розовым грушам», «нежный рояль простудился», «колдует вечер матовый», «месяц – гранатовый».
Себе поет атестував так: «Глашатай Солнечных Рассветов..., Мой гордый знак – Грядущим жить».
Своєрідним спогадом стає Одеса, побачена його очима:
В электрические сумерки
эти звоны отдаленные,
Эти шумы беспокойные,
блеском улиц утомленные,
В чутком сердце отражаются, томным облаком колышутся.
Поцелуйные и нежные,
чьи-то речи сердцу слышатся.
Його вірші, відповідно до смаків того часу, дещо епатажні, в них відчувається «салонний дух», але вони незмінно витончені та зворушливі. Вчитавшись у них, легко погодитися, що, наприклад, «весна флиртует с апрелем» у вірші «Апрель городской» із альманаху «Авто в облаках».
…Осип Шор шукав убивць. Не знайшов. Втрату старшого брата переживав тяжко. Він звільнився з розшуку й більше не брав у руки зброю. Багато подорожував, через властиву йому імпульсивність втрапляв у різні незвичайні ситуації.
У 1922 році, приїхавши до Москви, легко ввійшов у коло літераторів-земляків. Історії, розказані ним друзям Ільфу та Петрову, лягли в основу любимих усіма творів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». І сам того не підозрюючи, Осип Шор став прообразом незабутнього Остапа Бендера.
Сьогодні в карному розшуку служать інші люди. Але постаті не менш колоритні. Хто знає, може колись обернеться літературними шедеврами осмислення їхніх роботи, боротьби, життєлюбства?..
