Такий девіз Європейського тижня імунізації, який проходить з 24 по 30 квітня. Її мета – підвищення рівня поінформованості населення про необхідність щеплень як методу формування захисного механізму від найпоширеніших інфекцій.

У нашій країні діє національний календар щеплень. За останні 20 років він переглядався п'ять разів. У ньому залишилося десять інфекцій, проти яких передбачені щеплення (дифтерія, правець, коклюш, кір, паратит, поліомієліт, туберкульоз, гепатит В, краснуха, гемофілія). Не треба гадати, що в інших країнах від імунізації відмовилися або кількість обов'язкових щеплень менша. Розвинені держави щодо цього показника випереджають Україну. В Австрії інфекцій, проти яких прищеплюють, – сімнадцять, у США – шістнадцять, у Швейцарії – чотирнадцять, у Німеччині – тринадцять. Охоплення населення щепленнями в країнах Євросоюзу становить 90-95 відсотків. Тобто там вимоги щодо імунізації є досить жорсткими. І просто так, зі своєї ініціативи, відмовитися прищеплювати дитину батьки можуть у досить обмеженій кількості випадків.

Суть імунізації полягає ось у чому. В організм уводиться медичний препарат – вакцина. У відповідь на її введення організм виробляє особливі клітини – специфічні антитіла, які й захищають людину від відповідної хвороби.

Кожна з вакцин має свої строго визначені показання, протипоказання й терміни застосування, свою схему і свої шляхи введення (через рот, внутрішньом’язово, підшкірно, внутрішньошкірно).

На кожну вакцину організм реагує по-різному. У деяких випадках одного щеплення цілком достатньо для вироблення тривалого імунітету. В інших – необхідні багаторазові введення. Звідси виникли два медичні терміни – вакцинація і ревакцинація. Суть вакцинації – домогтися вироблення специфічних антитіл у кількості, достатній для профілактики конкретної хвороби. Але цей стартовий (захисний) рівень антитіл поступово знижується, і необхідні повторні введення для підтримки їх (антитіл) у потрібній кількості. Ось ці повторні введення вакцини і є ревакцинація.

Після будь-якого щеплення (будь-якого!) може мати місце реакція організму – підвищення температури тіла, відмова від їжі, млявість. Це нормально: організм виробляє імунітет (захист) до конкретної хвороби. Одні вакцини переносяться дуже легко й майже ніколи не дають серйозних реакцій. Типовий приклад – вакцина проти поліомієліту. Уведення інших препаратів, навпаки, часто супроводжується вираженим підвищенням температури та істотним порушенням загального стану дитини. Типовий приклад – коклюшний компонент вакцини АКДС.

Для батьків дуже важливо усвідомлювати принципову різницю між реакцією на щеплення і ускладненням після щеплення.

Насамперед треба пам'ятати, що будь-яке щеплення робиться дитині, у якої в цей момент немає ніякої гострої інфекційної хвороби – ні нежитю, ні проносу, ні висипу, ні підвищення температури тіла. Чому важлива саме відсутність інфекційної хвороби? Та тому, що будь-яка вакцина – це навантаження на імунітет. Для того, щоб відреагувати на щеплення правильно й виробити достатню кількість антитіл, організм повинен бути більш-менш вільний від інших справ, пов'язаних з виробленням імунітету. Звідси два висновки: якщо у дитини нога в гіпсі, то це не протипоказання до щеплення. Якщо будь-яка, нехай навіть інфекційна хвороба, і протікає вона з нормальною температурою і з непорушеним загальним станом – зрозуміло, що така хвороба не несе в собі істотного навантаження на імунітет і також не є протипоказанням до вакцинації.