92-річному любашівчанину Дмитру Захаровичу Волошину ятрить душу і серце гірка доля колишніх військовополонених. Це тавро він несе впродовж свого життя і прагне хоч на старості літ отримати повну офіційну реабілітацію разом з мільйонами співвітчизників, котрі побували у полоні.
У автобіографічній книзі «Життя прожити...» він яскраво описує свою участь в обороні Одеси та Севастополя в якості санінструктора, гірку долю полоненого та в’язня концтаборів.
Йому поталанило вирватися з фашистської неволі і дістатися до рідної домівки.
У 1944 році після визволення
с. Кричунове радянський офіцер, який квартирував у хаті Волошиних, дізнався, що Дмитро був у полоні, й намагався застрелити його з нагану. На щастя, куля потрапила в одвірок, а юнак кілька діб переховувався у комишах.
Коли Дмитра Волошина знову мобілізували, він пройшов фільтрацію, тобто перевірку, контррозвідувальними органами («Смерш»). Одним з перших запитань було таке: «Чому не покінчив життя самогубством, а здався в полон?»… Такій принизливій процедурі перевірок було піддано мільйони українців.
Колишній військовополонений був поновлений у званні командира взводу санітарних носильників. У складі третього батальйону 39-го гвардійського полку 13-ї гвардійської дивізії 5-ї армії 2-го Українського фронту Д.З. Волошин брав участь у Яссько-Кишинівській операції, форсував Віслу, захищав Сандомирський плацдарм. Мундир лейтенанта медичної служби прикрасив орден Червоної Зірки.
– На підступах до річки Шпреє отримав поранення. Після двох операцій лікувався у Львові, де і зустрів очікувану Перемогу, – розповів Дмитро Захарович. – На жаль, перед випискою мене обікрали, і я марно добивався поновлення своїх військових прав. Через це непорозуміння довелося дослужувати два роки строкову рядовим і лише в період незалежності України зміг добитися правди.
У мирний час фронтовику, затаврованому полоном, влада не дозволила здобути вищу медичну освіту, про що ветеран і дотепер дуже шкодує. Кілька років тому Д.З. Волошину поталанило побувати у Німеччині, поспілкуватися з колишніми ворогами і познайомитись з життям ветеранів вермахту. З гіркотою він констатував, що переможцям фашизму в Україні живеться набагато гірше, ніж німцям.
На думку ветерана, наказ № 270 від 16 серпня 1941 р., яким військовополонені були прирівняні до зрадників, потрібно якимось чином скасувати українською владою.
Наприклад, у Росії «вороги народу» підпадали під дискримінацію аж до 1995 р., і з нагоди 50-річчя закінчення війни були реабілітовані відповідним указом Президента Бориса Єльцина.
