Себе в іншій професії не мислить

Вчора, 12 травня, у Між­народний день медичної сестри численні вітання прозвучали на адресу дружного колективу медсестер поліклініки Білгород-Дністровської міської лікарні.

Понад чверть століття трудиться медсестрою на 21-й дільниці міськполіклініки Людмила Анатоліївна Євстафієва. Двадцять три з них разом із чудовим дільничним лікарем-терапевтом Тетяною Василівною Колесниченко, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку.

На обслуговуваній дільниці нараховується понад 2,5 тисячі жителів, 1450 – диспансерна група. Це інваліди Великої Вітчизняної війни, афганці, чорнобильці, інші люди з тяжкими хронічними недугами, які потребують постійного спостереження і контролю.

Головний девіз медсестри – максимально полегшити злигодні нездорової людини.

– В іншій професії себе не мислю, – так одного разу відповіла Людмила знайомим, які запропонували зайнятися досить прибутковим бізнесом.

Тому не через службовий обов’язок, а через душевну чуйність і природну доброту, вона завжди знаходить час привітати своїх підопічних зі святом або днем народження, принести додому виписаний рецепт або вже куплені ліки, зателефонувати у вихідний, поцікавитися самопочуттям. А якщо буде потреба, буквально примчати на допомогу.

– У нас дуже згуртований медсестринський колектив, – розповідає Людмила Анатоліївна, – усі дільничні, старші медсестри дружні та чуйні, завжди допоможуть у важку хвилину, дадуть добру пораду. Сьогодні стало значно легше працювати. Щоправда, багато залишається паперової звітності. Зате ін'єкції робимо одноразовими шприцами. А раніше, для виконання лікарських призначень, скляні потрібно було стерилізувати заздалегідь. Щоб встигнути, іноді це доводилося робити у себе вдома. Від кип'ятіння ін'єкційні голки ставали тупими. Хворим це приносило страждання.

У колективі завжди привітну й усміхнену Людмилу Євстафієву дуже поважають і люблять. І багато хто запитує себе: звідки ця струнка, завжди підтягнута медсестра черпає позитивну енергію, якою охоче ділиться з оточенням? Дуже скромна Людмила, яку ми вмовили на коротке інтерв'ю не з першого разу, поділилася особистими таємницями.

Вона родом з Котовська. До Білгорода-Дністровського приїхала услід за рідним і дуже любим братом Віктором, з яким, за зізнанням самої Людмили, ніколи в житті не сварилася. Закінчила Білгород-Дністровське медучилище. Незабаром у затишне містечко переїхала вся її родина й майбутній чоловік Микола, теж котовчанин. Сьогодні у них дві чудові дочки. Старша, Тетяна, закінчила місцевий рибопромисловий технікум, а потім профільний інститут у Керчі. Молодша Світлана – школярка. Обидві, як і батько, військовослужбовець у відставці, керівник і тренер спортивного клубу «Шотокан», серйозно займаються карате. Старша вже сама тренерка, має свою групу. Молодша тренується під доглядом тата. А от сама Людмила захоплена шейпінгом – ритмічною гімнастикою, яку вона називає важливим чинником для загального оздоровлення.

– Чоловік Микола брав участь у семінарах різного рівня, і після повернення навчав мене різних методик, – розповідає Людмила. – Тричі на тиждень після роботи я займаюся із групою, до якої входять жінки від 23 до 69 років. Такі заняття допомагають завжди залишатися в добрій фізичній формі й чудовому настрої.

Інше джерело натхнення медсестри Людмили – її талановита молодша дочка Світлана, яка навчається в художній школі, і пастеллю створює не за віком дорослі малюнки та картини.

– Ми годинами, затамувавши подих, можемо родиною спостерігати, як народжуються її незвичайні малюнки, – захоплюється Людмила. – Наші діти – от заради чого слід жити й радіти!

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті