Про те, що батьки не хотіли віддавати її, 18-річну дівчину, за хлопця на два роки старшого за неї, нині Дар’я Дмитрівна згадує з посмішкою.

А тоді, в далекій молодості, для неї це була справжня трагедія. Але юнак сказав, що вона буде його – так і вийшло. Украв дівчину з батьківської хати через вікно. Відтоді багато води спливло, багато випробувань випало на долю подружньої пари, але вони й зараз разом – Кирило Йосипович та Дар’я Дмитрівна Христюки із Плахтіївки. 

Позаминулого року відсвяткували благодатний ювілей подружнього життя – 70 років, ще раз довівши, що в любові можна прожити довго та щасливо. Мабуть, це одна з найповажніших подружніх пар не лише Плахтіївки, а й цілого Саратського району.

А одружилися молодята на Дмитра (8 листопада) 1942 року. Не довго судилося бути поруч. Майже відразу чоловіка забрали на службу до румунської армії. Старший син Митя народився, коли Кирило Йосипович вже проходив там службу.

– Були добрі люди і в румунській армії. Відпустили на декілька днів додому, хоч сина побачити, ще й дістатися до Сарати допомогли (їхала машина в цьому напрямку), – говорить господиня дому. – Прийшов у двір, а тут повно радянських солдатів, якраз сіли обідати. Але чоловік відразу підійшов до колиски, яка висіла біля сволока. Так вперше побачив маленького сина. 15 днів побув вдома. А потім викликали у військкомат. 

У серпні 1944 року, разом з іншими односельцями, став він солдатом Великої Вітчизняної війни. 

Дійшов до Берліна. Пе­ребував там до 

1947-го. Напередодні Нового року – 23 грудня повернувся додому. 

Пам’ятає Кирило Йоси­пович, як воював, і що два роки в Берліні робили після війни, і як додому їхали. Був і зв’язковим, і розвідником, і солдатом піхоти. Нагороджений орденами Вітчизняної війни та «За мужність», медалями «За бойові заслуги» та «За перемогу над Німеччиною».

А вдома почалося мирне життя. Працював Кирило Йосипович у колгоспі – на степу, скотарем на фермі. А коли далося взнаки поранення в ногу – шорником, охоронцем. Вміє ветеран і взуття полагодити, і шлеї для худоби пошити. 

А Дар’я Дмитрівна 22 роки пропрацювала дояркою.

Повиростали діти. Винян­чили п’ятьох онуків. Є семеро правнуків і 11 праправнуків. А чи це не справжнє багатство?

Живуть Кирило Йоси­пович і Дар’я Дмит­рівна й нині у Плах­тіївці. У тому ж будинку, з якого колись була викрадена молода наречена. А сама господиня говорить, що вона ще була маленькою чотирирічною дівчинкою, коли батьки почали будувати цей дім. 

Наприкінці лютого Кирило Йосипович, як інвалід Великої Вітчизняної війни, отримав від держави легковий автомобіль «Gelly». 

Зараз на дворі весна. Всі селяни вийшли в городи. Не може без роботи сидіти й поважне подружжя. На сьогодні город уже оброблений. 

Можливо, у щоденній праці, любові та взаємній повазі секрет їхнього довголіття? Кілька днів тому Дар’я Дмитрівна відзначила свій ювілейний – 90-й день народження. А 13 березня Кирилу Йосиповичу виповнилося 92. 

Хай живуть вони ще довго та щасливо в доброму здоров’ї!