Гостинність Одеси поширюється на всіх, зокрема, і на тих, що прибувають із Ближнього Сходу.
Знаючи це, один із таких приїжджих Абдурахман Хусейн Ісмаіл розповів непросту історію.
У далекому 1958 році в родині старійшини сірійського селища Рмілан з’явився на світ четвертий син Абдурахман. Усього в його батьків було 9 синів і 4 доньки.
Абдурахман закінчив Ісламський коледж, інститут Шаріату, і став викладати історію релігії в початкових класах. Зі своїх 14 років, які він пропрацював у школі, п’ять років він був її директором. До цього часу вже мав власну родину, трьох синів і доньку. Але розмірений ритм життя сільського педагога зненацька порушує пильна увага до його скромної персони такої серйозної сирійської компанії, як «Нафта аль Рмілан». Він опиняється «під ковпаком» військової розвідки.
Нависла загроза змусила Абдурахмана залишити батьківщину та приїхати до України, куди не потрібно було довго оформляти візу.
Київ зустрів втікача привітно, викладач із Сирії став навчати дітей іноземців арабської мови, працював кухарем і, коли достатньо заробив, вирішив переїхати до Одеси. За проминулі три роки довелося пережити і складнощі, пов’язані із втратою паспорта, і втратою грошей, зрештою, втратою родини. Зв’язок зберігся лише зі старшим сином.
В Одесі сирійцеві довелося починати з нуля. Освічена людина, він смажив шаурму, потім викладав в Арабському центрі культури та в Сирійському товаристві Одеси, в організації «АССАЛАМ». Перенесені злигодні і стреси позначилися на здоров’ї: вчитель став сліпнути. Співвітчизники зібрали на операцію, і Центр мікрохірургії ока врятував зір.
І ось українська жінка дарує йому можливість ще раз відчути радість батьківства. Хлопчика назвали на честь одного із пророків Ібрагімом. Дитина росла, росли й витрати, зокрема на оренду квартири. Сімейне життя знову не заладилося. Але Абдурахман не полишав сина, допомагав, чим міг, дитині та його матері. Остання перенесла інсульт, і лікарі ледве повернули її до життя.
Загублений у Києві паспорт Абдурахман відновив. Коли закінчився термін документа, він звернувся до Міграційної служби України. П’ять років вирішується питання щодо одержання статусу біженця. Війна в Сирії не дозволяє йому четвертий рік повернутися на батьківщину. Тому для нього дивно читати визначення Вищого Адміністративного суду про те, щоб залишити без задоволення черговий заклик про допомогу людині з палаючої у вогні країни, яка, незважаючи на всі удари долі, зберігає віру у справедливість.
