Зізнатися, ніколи не любив ділитися враженнями від подорожей. Але після поїздки до Ужгорода вирішив відступити від звички та розповісти про тиждень перебування в одній із найцікавіших точок на туристичній мапі України.
Кожне місто має свою візитну картку, місце, яке найідентичніше відображає його загальну атмосферу. Для Ужгорода, історія якого налічує понад 1100 років, це передусім замок – один із найстародавніших в Україні. Його огортають міфи та легенди. Одна з них оповідає, що у графа Другета була дочка. Звали її Біла Діва – за її прекрасне волосся. У той час польський граф Любомир зажадав захопити Ужгородський замок. Один польський воєвода прибув до фортеці як гість, щоб розвідати плани укріплень. Біла Діва закохалася в нього. Під час облоги вона упізнала свого коханого серед ворогів. Але її почуття було велике, і дівчина призначила побачення біля таємного ходу. Гвардійці графа перехопили листа і доповіли своєму правителеві. Закоханих упіймали. Білу Діву замурували живцем у стіну, а воєводі відтяли голову. Відтоді дух графської дочки щоночі бродить замком у пошуках коханого, а зі сходом сонця повертається до кам’яної темниці.
Інша легенда пов’язана зі стародавнім пішохідним мостом, який з’єднує досить різні старий і новий Ужгороди. Передання дає пораду: коли йдеш до старого міста з нового, переходячи по мосту через річку Уж, подумай про свою найзаповітнішу мрію, і вона неодмінно збудеться. Міст, як на мене, дуже схожий на одеський Тещин. Недаремно, мабуть, в Ужгороді його ще звуть мостом закоханих: вважається, що якщо молода пара скріпить своє кохання тут, то жодні негаразди вже не розлучать.
Звідси відкривається потрясний вид на найдовшу в Європі липову алею – 2 кілометри 600 метрів.Квітне вона ціле літо, адже тут зібрано майже всі відомі сорти липи. Править же цією алеєю дивовижна пара – стародавні ясен та ліана, що обхопила свого «мужа» міцними обіймами. Ліана живиться соками ясена і мала б уже давно його погубити. Однак попри все вони щасливі разом ось уже два століття.
Неаполітанці, які свого часу побували в Ужгороді господарями, залишили місцевим жителям і туристам подарунок – Корзо (італійський термін, що етимологічно близький відомому нам слову «курс» і має на увазі цілий спектр значень від плину річки до руху людей по вулиці). Практично весь Корзо складається з ресторанів та кафе. По обидва боки цієї вузької, але дуже затишної вулиці – стародавні дво– та триповерхові будинки. Усі вони прикрашені ліпним орнаментом. Це серце Ужгорода.
Якщо порівнювати, наприклад, зі Львовом, історичний центр Ужгорода відрізняється меншою доглянутістю. На підході до старого міста, та й у самій історичній частині, яка для приваблення туристів мала би блищати як обкладинка глянсового журналу, можна побачити занедбані, напівзруйновані будинки. Провокують питання й дорожнє покриття, а також тротуари, де плитка часто пружинить під ногами. Побачивши у старому місті траншеї та купи бруку, я спочатку був подумав, що відлуння протистояння дійшло й до міста, такого віддаленого від Києва та східних областей країни. Однак, прочитавши в місцевій газеті звіт про чергове засідання виконкому міськради, знайшов цій «окопній війні» нетривіальне слов’янське пояснення. Виявляється, що ЗАТ «Закарпатобленерго» почало проводити технічне переоснащення кабельної лінії електропостачання. Найцікавіше, що після того як траншеї глибиною в метр розрили, пошкодивши при цьому каналізаційний колектор і дощову каналізацію, подальші роботи призупинили через відсутність самого кабелю. На виконкомі прозвучало цілком логічне зауваження: чому спочатку не можна було замовити кабель, а вже потім перекопувати півміста. Було навіть внесено пропозицію оштрафувати підприємство. Адже це питання принципу: як інакше навчити людей планувати свою роботу?
Багато скарг у місцевої громади викликало й липневе підвищення тарифів на воду. Справа в тому, що ціни на водопостачання в Ужгороді – 7,54 грн за кубометр. І 4,3 грн – за водовідведення. Найвищі тарифи в регіоні! І це при тім, що вода в місті подається за графіком лише 7 годин на добу. Багато які ужгородці виходять зі становища тим, що встановлюють у ванних кімнатах накопичувальні тристалітрові баки.
Підвищення тарифів призвело до чималої соціальної напруги. Офіс місцевого КП «Водоканал» раз-по-раз пікетують місцеві активісти, які до того ж зайнялися збиранням підписів за зміну на посаді начальника комунального підприємства, який, на їхню думку, належним чином не справляється зі своїми обов’язками.
Будучи російськомовним і проживши тиждень в одному з найвіддаленіших західноукраїнських міст, я ніяк не відчув до себе упередженого ставлення. В магазинах повно російського товару, а на книжкових полицях переважно російська класика, а також сучасні російські автори. Ніхто не чіпає і «Сбербанк России», що розташувався практично в самому центрі міста. Із казусних випадків можу згадати хіба що маленьку подію в одній кафешці в Мукачевому (на відміну від Ужгорода, на мій погляд, місті привабливішому для туристів і витриманому в одному стилі). Один чоловік передпенсійного віку, побачивши на моєму столику щойно куплену в сусідній книгарні збірку повістей Захара Прилєпіна «Восьмерка» та звертаючись до інших відвідувачів, став пафосно зауважувати, що це «москальська» книжка. Його емоції так і залишилися голосом у пустелі, бо всіма присутніми були попросту зігноровані. До речі, це кафе розташоване на вулиці Пушкіна. До неї примикає вулиця, названа на честь іншого російського генія – Достоєвського.
Безумовно, Ужгород просочений романтизмом і мудрістю століть. Він, можливо, не такий монументальний, масштабний, як інша перлина західної України – Львів, але в ньому є та неповторна чарівність, овіяна легендами минулого, яка робить його одним із найпривабливіших міст в Україні – як для життя, так і для туристичних поїздок. Це місто, в якому варто побувати бодай раз.
