Капітана звали Борис Іванович. Пив він рідко, але напивався. У ці нещасливі для екіпажу періоди «майстрові» не спалося, і він по декілька разів за ніч оголошував навчальні тривоги – «людина за бортом», «водяну», «пожежну» та ін. Після – аналіз дій. Ось тоді, лаючи ледачих, «кеп» і пускав у хід свій улюблений вираз: «З вами, хлопці, добре потопати».
Чому я згадав ці його слова? Щоліта, коли нестерпна спека зводить нанівець усі заборонні написи та попередження, коли народ – особливо молодий – готовий викупатися де завгодно, хтось, на жаль, тоне. Коли такі випадки відбуваються із сумною регулярністю, напрошується запитання: а де ж плавання «батьки» – для молоді зразки?
Від нещасного випадку на воді ніхто не застрахований. Тонуть і вправні плавці. Але в того, хто не вміє триматися на воді, шансів потонути набагато більше, чи не так? І таких от недотеп у нашому морському регіоні стає, як не парадоксально, з кожним роком усе більше.
Причини закладені неглибоко: зруйнована вся колишня структура профілактичних організацій, що мають стосунок до безпеки людини на воді, – ТПВОД (Товариство порятунку на водах), ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації й флоту)… Рятувальна служба є далеко не скрізь і має сьогодні суто комерційний характер.
Не хочеться скривдити наших міських керівників, зокрема, спортивних (вони й так багато роблять у цей нелегкий час). Але факти – вперта річ. А те, що ніхто в нас не відповідає за безпеку на воді, – це факт. Немає кваліфікованих тренерських кадрів, інструкторів з навчання плавців-початківців. А якщо і є, то мало. Наприклад, на факультеті фізвиховання Ізмаїльського гуманітарного університету регулярних занять з плавання немає. Профтехучилища – такі, як «дев’ятка», – стали академіями з довгими назвами та славетними іменами, але їхні випускники, матроси-мотористи, не завжди вміють плавати. Але ж сто, якщо не чотириста, метрів зобов’язані вплав подолати і судновий лікар, і кок, і бортпровідниця. За останні п’ять років урок з безпеки плавання у відкритих водоймах спостерігав на Дунаї лише раз «у виконанні» викладача Карима Галімова та його підопічних – майбутніх моряків. Мало! Тобто, зовсім нічого.
Далі. Спортклуб «Дунаєць» теж мав би виправдовувати свою назву стосовно плавання. Але його там зовсім мало. Бодібілдинг, карате, дзюдо, бокс – усілякі секції в нас є. А от би до приморсько-дунайського міста «боксерів з плавання»!
Жодного разу не пощастило побачити, щоб хоч один шкільний вчитель фізкультури привів учнів на Дунай. Просто якась водобоязнь, вірніше, страх відповідальності. Плюс власна професійно-педагогічна некомпетентність. Ну, не мерові ж особисто навчати ізмаїльських дітей плавати! Скажете, є відділ сім’ї, молоді та спорту. Так, є. Але, по-перше, сім’ї, по-друге – молоді, і лише по-третє – спорту. А спорт – адже це не лише плавання. Басейн у місті є, але є й комерційна складова. Це тема окрема. От і виходить по-капітанському: «З вами добре потопати».
