Кожний прожитий день наближає нас до нових, позачергових, виборів до Верховної Ради України. Чи принесуть вони кардинальні зміни в життя нашого суспільства? Це запитання хвилює особисто мене і, не сумніваюся, тисячі й тисячі молодих людей, які здобули конституційне право голосу та вступають у доросле життя. І хотілося б нагадати усім тим, хто балотується сьогодні кандидатами в народні депутати, слова видатного філософа Конфуція: «До молодих людей не можна ставитися зверхньо. Адже подорослішавши, вони можуть стати видатними особистостями».
Навряд чи хтось насмілиться заперечувати те, що молодіжна політика нашої держави потребує якщо не кардинальних, то рішучих змін. І, насамперед, вона повинна бути спрямована на соціальний захист і духовне виховання молоді. Адже ненормально і навіть якоюсь мірою аморально виглядає той факт, що після закінчення вищих навчальних закладів багато їх випускників не можуть працевлаштуватися за дипломованою спеціальністю і, щоб якось вижити, поповнюють лави вантажників, продавців ширвжитку на ринках, підсобних робітників на будівництвах, розповсюджувачів рекламних буклетів тощо. А чимало таких, які й такої роботи не мають.
На власному досвіді, замислюючись про майбутнє, доходжу висновку: Україна повинна без зволікань інтегруватися в європейський простір. Якщо євростандарти будуть не лише приводом для декларування можливостей поліпшення життя, а, як кажуть, реальністю, даною нам у конкретних відчуттях, то неодмінно відбудуться позитивні зрушення в усіх сферах. Зокрема, і в одержанні молоддю якісної освіти, створенні для неї нових робочих місць із гідною оплатою праці, залученні іноземних інвестицій.
Саме ті, хто поставив перед собою мету стати народним депутатом і повинні сприяти цьому процесу. Тому мої ровесники повинні вдумливо вивчати їхні передвиборні програми, цікавитися їхніми можливостями та здібностями, внеском у розвиток України як незалежної, суверенної держави. І, звичайно ж, віддати свій голос за того кандидата, який щедрий не на обіцянки, а має необхідний потенціал знань і досвіду для плідної роботи у найвищому законодавчому органі країни.
Я йду до, не побоюся цього слова, доленосних виборів з вірою в те, що асоціація з ЄС сприятиме не відпливу світлих умів з України, а створить благодатний ґрунт для них на рідній землі, і вони створять такі інноваційні проекти в економіці, освіті, культурі, туризмі, які будуть визнані в усьому світі як інвестиційно привабливі. І тоді наша країна не буде, образно кажучи, розлучатися зі слізьми на очах із такими видатними особистостями, як: Дмитро Чижевський, Ігор Сікорський, Максиміліан Левчин та іншими талановитими людьми. На жаль, їхні звершення стали надбанням інших країн.
Пишу ці рядки і відчуваю хвилювання: чи сприймуть мої думки ровесники, як привід для роздумів про те, що і від кожного з нас залежить завтра нашої держави, її європейське майбутнє. Хочу лише нагадати вираз, що зобов’язує до дії і напруженої роботи: якщо не ми, молоді, то хто ж?
Дмитро Боличевський, м. Одеса
