Вже понад рік тому, 21 листопада 2013-го, розпочалися події, що повели мільйони людей на мирні протести до головної площі столиці. Події, що закарбувалися у серцях українців. Події, що змінили плин нашої історії. Ми всі пережили Революцію гідності по-різному, хтось із бруківкою на Майдані Незалежності, хтось біля екрана телевізора.
З нагоди річниці в місті Татарбунари начальник районного управління юстиції Леонід Семененко та заступник голови Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» Ігор Бринош провели круглий стіл зі студентами-юристами Ізмаїльського технікуму економіки та права, секретарями сільських рад. Обговорювали чимало актуальних юридичних питань: реєстрація прав на нерухоме майно, стандарти подавання первинної правової допомоги, реєстрація та отримання допомоги переселенцями, права і обов’язки мобілізованих учасників АТО тощо. Та стрижневою темою став перегляд і обговорення документальної стрічки «Євромайдан. Чорновий монтаж», що демонструється в Україні та за кордоном у межах ХІ Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA».
– Документальне кіно – сильна зброя. Я сподіваюся, що перегляд цього фільму спонукає вас дотримуватися активнішої позиції у захисті прав людини та впровадженні демократичних цінностей в Україні, – зазначив Ігор Бринош.
В Одеській області переглянути стрічку пощастило лише мешканцям Одеси, Котовська, Балти і Татарбунар. Студенти пройнялися побаченим та висловлювали свої думки:
– Євромайдан був представлений усіма верствами населення зі сходу, заходу, півночі та півдня. Я згоден, що далі так жити не можна було. Я серцем був на Майдані і підтримував людей. Мені сумно, що «Беркут» і протестувальники вбивали одне одного, адже ми всі – українці. Звісно, що агресія породжує агресію. Тривожно, що зараз нова влада, яка прийшла після стількох жертв, не виконує обіцянок, не виправдовує сподівання людей. Ми бачимо, як знову продаються посади, розквітає політична корупція, ті самі особи пройшли до Верховної Ради. Протест на Майдані був виявом гніву, страждань і болю. І я впевнений, що молодь має бути в перших провладних лавах, – запевнив студент другого курсу Кирило Дроздов.
Стрічка «Євромайдан. Чорновий монтаж» – хронологія подій революції від початку мирних протестів до жертв Небесної сотні та об’єднання нації. Є кадри, від яких стискається серце: як пенсіонери і діти сплять на підлозі у КМДА, повалення пам’ятника Леніну, непрацюючі через «замінування» станції метро, і дівчина в сльозах, якій потрапив газ у очі, і смерть Сергія Нігояна, і масові вбивства 18-20 лютого, і накриті ковдрами покійники, і швидкоруч надряпаний список «Кого з нами вже немає», і відспівування Небесної сотні під «Пливе кача» «Пікардійської терції». Важко було дивитися фільм, бо ці події відбувалися на наших очах. Особливо вразив кадр, де бабуся в підземному переході біля зачиненої станції «Майдан Незалежності», дивуючись, запитала протестувальника в шоломі:
– А чому метро не відкривають?
– Бо зараз почнеться війна, бабусю!
Війна почалася…
За останній рік українці пережили чимало. Мирні протести, силовий розгін студентів, викрадення і катування громадських активістів, перша смерть на Майдані, диктаторські закони, втеча Януковича, загибель Небесної сотні, анексія Криму, вторгнення російських найманців та армії на сході, мобілізація та щоденні військові звіти. Небесна сотня поповнилася Небесними тисячами найкращих українських чоловіків. Дозволю собі припущення, що стримані та помірковані мешканці центральної Європи, куди ми прагнемо, навряд чи витримали б щось подібне.
Я була на Майдані 16 лютого 2014 року. За два дні до «планової зачистки» у повітрі відчувалася неабияка напруга, відчувалося, що скоро буде вибух. І знову потрапила на Майдан тиждень тому. Здавалося б, чиста площа, жодного намета, ті ж безсмакові пам’ятки архітектури, розважливі туристи. Тільки свічки пам’яті і фото героїв Небесної сотні нагадують про криваві події.
На круглому столі одна жіночка запитала:
– Чи не даремні були ці жертви? Що змінилося?
Змінилася свідомість українців. Ми навчилися гуртуватися навколо спільної мети, домагатися змін, захищати країну, забезпечувати армію без допомоги міністерств і відомств і з оптимізмом дивитися в невідоме майбутнє.
