Влітку минулого року на землю України вперше після десяти років перебування в полоні у іспанської влади ступив капітан далекого плавання Сергій Масленников. Життя цього 65-річного чоловіка – хроніка найскладніших обставин і крайньої напруги волі. А в очах тисяч співвітчизників він – символ боротьби за справедливість і незаплямованість звання українського моряка.
У 2003 році Сергій Олександрович підписав контракт із одеським посередником «Юмі Трейд» і вийшов у рейс, очоливши екіпаж буксира-рятувальника «Zudar sexto», який належав російському судновласникові. Службове листування та кілька ділових зустрічей із останнім були витлумачені іспанським судом як факт, що нібито підтверджує зв’язок капітана з «російсько-українською мафією». Згодом з росіянина зняли підозри в контрабанді наркотиків. До Масленникова ж були претензії в тому, що коли він за розпорядженням судновласника у штормовому морі керував порятунком катера «Nautillus», то перевантажив на свій буксир сотню 20-кілограмових мішків з кокаїном. Експерти відмовилися врахувати, що технічно неможливо здійснювати таку операцію при сильній хитавиці, від якої на «Zudar sexto» луснули три кранці, а на катері у двох місцях був зірваний привальний брус для пом’якшення ударів борту об причал.
Попри аморфність формулювань іспанської судової гільдії Масленников провів багато років в ув’язненні на чужині. Два роки перебування у в’язниці без адвоката, допити, очікування суду, невмотивовані відхилення апеляцій, розлука з батьківщиною, відсутність реальної підтримки, хвороба й запізніла на кілька років операція, – такі є обставини чиненого на нього психологічного тиску.
Як з’ясувалося пізніше, з 53 заарештованих 2003 року в якості учасників «російсько-української наркомафії» українцями були тільки семеро. Усі решта були представниками інших держав. Щоб зняти із себе несправедливе тавро наркоторговця, Масленников залишився в Іспанії вимагати суду. Йому так і не висунули обвинувачення. І змушені були відпустити.
– Я боровся не тільки заради себе, – говорить Сергій Олександрович. – Мій обов’язок – припинити всілякі спроби запідозрити українських моряків у темних оборудках, зняти з них репутацію людей третього світу.
До Борисполя він прилетів посивілий, змарнілий. Але незломлений. Однокашники по морехідці недаремно називали його Боєць. Вдома Сергій віджимався на кулаках уранці, рубав дрова, усотував здоровий дух землі і, за його словами, лікувався вірою в те, що відновиться й знову повернеться до улюбленої роботи.
І ось цими днями від нього прийшов лист по «электронці»: бадьорий і щасливий, що знову дивиться на море з містка. У даному разі – з містка судна типу «Волго-Балт», на яке одержав призначення капітаном.
«Рани мої в горлі давно зажили. Почуваюся абсолютно здоровим, – пише він. – Я вже здійснив два рейси. Перший – з Ростова-на-Дону до Поті, де останній раз був 1970 року під час проходження строкової служби в лавах ВМФ. Другий рейс – до порт-пункту Марташ у Мармуровому морі. Збираюся його повторити. Наймався на роботу через «Конкорд Крюїнг Компані». Судна в компанії, де я працюю, далеко не нові й невеликі, але вимоги до їх обслуговування серйозні. І мені надано можливість вимагати від екіпажу гідної роботи. Це полегшується тим, що компанія вчасно платить зарплату морякам. Мої колеги добре знають, як важко вимагати виконання обов’язків від екіпажу, коли зарплата платиться не вчасно».
С. Масленников упевнений, що світ не без добрих людей. Йому допомагали колишні однокурсники. Їхня безкорислива фінансова підтримка, коли він поневірявся у в’язниці, відбуваючи призначені йому судом 9 років і один день, являє собою живий приклад морського братерства. Допомагали Благодійний фонд «Ассоль», капітан Олександр Сорокін через Англіканську церкву (світський капелан екуменічної «The Mission to Seafarers» – ред.).
– Коли мені робили операцію, до моєї дружини підійшов зовсім молодий моряк і передав їй на поїздку до Іспанії 300 доларів. Зі скромності він не став називати їй своє прізвище: просто зробив добру справу, – сказано про вражаючий випадок. – Будучи вдома, – веде далі капітан, – я зрозумів, що відновлення робочих документів, паспорта моряка, закордонного паспорта мені з моєю пенсією 1700 гривень просто не до снаги. Позичати, не знаючи перспектив, теж ризиковано. Але до мене на допомогу, причім навіть не з моєї ініціативи, прийшла Асоціація морських капітанів Одеси на чолі з Вадимом Юрійовичем Грицюком. Асоціація своїх у біді не покидає. Вона взяла на себе не тільки оплату всіх моїх матеріальних витрат, але й морально підтримувала мене, нагадувала, що не можна зупинятися на половині шляху. До розв’язання моїх питань долучився Центр підготовки моряків «Авант», очолюваний директором Юлією Васильєвою. Там я пройшов курси підготовки й одержав одинадцять необхідних сертифікатів за рахунок центру. Також безкоштовно мені дозволяли відновлювати професійні навички на тренажерах компанії «Ветшип».
Зараз капітан Масленников задоволений своїм становищем. І вдячний кожному, хто взяв участь у його долі.
«Якщо перелічити всіх, хто мені допомагав, друзів і однокашників, організації, простих моряків-трудяг і звичайних людей, то вийде дуже великий список. Боюся в поспіху когось пропустити й цим скривдити», – пише він. І піднімається на місток…
