Наші реалії сьогодні такі, що роз’їжджати по гостях, а тим більше пенсіонерам, – клопітно. Та й якось не вчасно. Тим більше до Росії. Однак родинні зв’язки відразу не скасуєш. Тому – «по конях», вірніше, по автобусах! Поїзд Одеса – Санкт-Петербург скасовано, а літаками літати – пенсія не дозволяє… Одесит, що проводжав нас у неблизьку дорогу, висловив припущення:
– Ви, мабуть, будете одними з небагатьох пасажирів, хто до самого Пітера.
Але він помилився. І в той, і в інший бік автобус ішов з повним завантаженням, автор же був в обох випадках найстаршим пасажиром. Контингент миролюбний, гастарбайтери.
Озираючись крізь роки назад, скажу відверто: ніколи не знав заздрості до жителів мегаполісів, до тих благ, які дає життя у столиці. Навпаки, вважав людей цих, що живуть у склі й бетоні, обділеними. Так, обділеними сонцем, свіжим повітрям, спілкуванням із природою. Здається мені, що й братики-ленінградці трішки заздрили нам, жителям півдня. Недаремно ж існувала приказка: «Краще їсти чорний хліб біля Чорного моря, ніж білий хліб біля Білого». Але сьогодні не так, як учора. Якщо охарактеризувати ставлення пересічних петербуржців до нас, що приїхали з України, кількома словами, то такими стануть нерозуміння та співчуття. Співчуття до простих громадян нашої країни й повне нерозуміння дій тих, хто нами править.
Бойовики на сході України й пітерські робітники – не те саме. У цьому я зайвий раз переконався
2 грудня. Водій маршрутки, довідавшись, що ми з Одеської області, пам’ятаючи, очевидно, про трагічні події 2 травня, просто, без будь-якого пафосу сказав на виході: «З одеситів гроші не беремо!».
З досвіду своїх минулих поїздок до Пітера знаю: на Вітчизні мене незмінно запитують про тамтешні ціни на продукти, житло, пенсії… Незмінно відповідав і зараз так відповім: Пітер іще не Росія, по столицях судити не можна. Безумовно одне: рівень життя там вищий, а головне – корупція дещо менша. І ще головніше те, що там корупція керована, а в нас – некерована.
І ще що мене вразило як журналіста. На такому, начебто, ворожому каналі, як НТВ, побачив Вадима Карасьова, нашого відомого політолога, дівчину Олесю – активістку Майдану, інших українських журналістів, режисера (московського одесита). Чому ж ми не запрошуємо? Воювати – так з відкритим забралом. Що б там не було, а Вітчизна наша тут, в Україні. Однозначно.
