Добре підсмажена курочка не зіпсує жодне меню. Тільки де її взяти?
За старих часів таких турбот не знали. В Одеській області було 26 птахофабрик, 47 інкубаторних станцій – більше, ніж у деяких союзних республіках.
Куди ж вони полетіли?..
– А наш Роздільнянський район іще більше виділявся на цьому тлі. Два птахорадгоспи із прилеглими до них чотирма тисячами гектарів угідь і дві птахофабрики, на яких було по мільйону посадкових місць. Одна тільки Кіровська птахофабрика забезпечувала виробництво до 11 тисяч тонн м’яса на рік, – говорить директор колишньої Роздільнянської птахофабрики Геннадій Кінаш. – Свіжою курятиною, добірним яйцем, міцним молодняком район забезпечував увесь південний регіон України й Молдову.
– Коли почалося банкрутство підприємств?
– Воно відбувалося синхронно з розвалом держави. З розпадом єдиної системи птахопрому припинилися закупівлі найкращих у Європі племінних яєць від виробників у Голландії та Угорщині.
До 2000 року в даній галузі спостерігався повний фінансово-економічний обвал. Насамперед через украй скрутні для птахівників умови щодо реалізації своєї продукції. Ринок уже ломився від завезених «ніжок Буша» і європейських стегенець, гарних, рожевих, ціною на 30-40 відсотків дешевше, ніж тушки українських курей. Демпінг, застосовуваний іноземними постачальниками, і відкриті державою ворота для курячого десанту позбавили вітчизняного виробника конкурентних можливостей. Низьку якість м’яса заморських курей з надлишком перекривали їхня доступна ціна, товарний вигляд і реклама, прийнята довірливим українцем.
– Але ж і за кордоном, де вирощують, їдять тих же курей?
– Там у їжу надходять тільки грудини. А ніжки, які пропонують покупцеві з наших прилавків, там ідуть на переробку в кісткове борошно для корму птиці та іншим тваринам. Чому? Та тому, що всі щеплення, необхідні для росту курчати, робляться в ніжку. Якщо досліджувати кістку з’їденого апетитного шматочка, можна виявити, що там було запалення. У цю ж частину тіла превентивно вганяють антибіотики, щоб застрахуватися одразу від усіх можливих майбутніх орнітологічних захворювань.
Примхи технології
Залишається тільки зайвий раз нагадати читачеві, що антибіотики знижують функціональну діяльність внутрішніх органів, проникаючи у кістковий мозок, погіршують кровотворення, гублять мікрофлору кишківника. І зберігаються в організмі роками.
Ще за комерційними виробниками водиться метод «начиняти» птицю анаболіками для прискорення приросту ваги. Тенденції розростання м’язової тканини передаються тому, хто їсть таких курей. І у людини проявляється ожиріння. Способи вигодовування із включенням у раціон трав’яного борошна, здрібненого свіжого сіна, моркви, де є каротин, люцерни, які спеціально для цього вирощувалися на радгоспних землях, зараз не застосовуються як надто заморочливі. Птиці в годівницю не підсипають м’ясокісткового борошна, не дають рибного борошна з високим вмістом білку, бо рибопереробники теж згорнули господарство. Курей напихають «усілякою хімією». Смачного запаху при готуванні їм можуть надати тільки пряні східні спеції.
Вражаючи однаковими розмірами й формою, що не властиво природі, тушки серії «ням-ням», різні «курчата» вирощуються за американською технологією. Птицю вигодовують цілодобово, буквально надувають. За еталонними стандартами птахівництва бройлерна курка мала за 55 днів набрати вагу до 1680 грамів. Зараз за рахунок згодовування синтетичних вітамінів через 38 днів умудряються збільшувати вагу до 2,5 кг.
До причин, із яких галузь занепала вже до 1995 року, належать порушення в регулярності постачань державних кормів. Птахофабрики, зокрема й роздільнянські, залежали від комбікормових заводів, а ті своєю чергою страждали від збоїв у постачаннях сировинного зерна.
Свою згубну роль відіграли й віялові вимикання світла. Птахівництво – енергомістке заняття. Аварійні дизель-генератори могли тільки на нетривалий час підтримати фабрику в робочому режимі. І те – неповноцінному. Наприклад, могло вистачити потужності для роботи витяжної вентиляції, але бракувало на забезпечення притокової. І птиця труїлася повітрям, надмірно збагаченим аміаком. Через вимикання не вдавалося підтримувати у приміщенні для молодняку необхідну температуру – не менше 34 градусів. І витримувати параметри освітленості – не менше 16 годин на добу. Порушення запропонованих режимів тягли втрати в приростах ваги. Втрата навіть кількох грамів на одній голові в загальній масі перетворювалася на тисячі тонн недоодержаного м’яса.
Перебої з постачанням бензину дестабілізували роботу транспорту, і довелося забувати про вчасність доставки товару. Як наслідок, почалися претензії від одержувачів, які своєю чергою відреагували затримками у сплатах за продукцію. Щоб покрити борги, що виникали через невчасність розрахунків, птахівники пішли на такий нераціональний крок, як продаж високотарифних племінних яєць за ціною промислових, призначених, як то кажуть, для домашньої яєшні.
Через ті ж борги почали продавати й м’ясо за заниженою ціною, яка була часом меншою за собівартість тушки. Але оскільки у багатьох до 2000 року помітно зменшилася купівельна спроможність гаманців, люди просто не могли купити курку до столу. Почалося надвиробництво птиці: по Україні в цілому й по Одеській області зокрема. Це змусило штучно скорочувати виробництво. Промислове яйце доводилося всупереч рентабельності переробляти на яєчний порошок, щоб потім скормлювати його птиці. Самі себе з’їдали! - говорить Г. Кінаш.
З розпадом системи централізованого постачання потроху припинилося і постачання устаткування, що раніше надходило з Росії та Білорусі. До головкому не відсилалися річні звіти й технологічні карти. Збилося планування, і ніхто вже не знав, скільки тримати маткового поголів’я птиці, скільки розводити півнів, очікувати курчат. Ніхто не знав, готувати птицю під несення яєць чи нарощувати м’ясний бік виробництва.
Господарські суди визнавали птахофабрики збитковими й направляли туди арбітражних керуючих. Але вони, будучи далекими від специфіки розведення птиці, замість того щоб відновлювати платоспроможність підприємств, прискорювали процес їхнього банкрутства. Що могли – наспіх продавали з молотка, щоб розплатитися із кредиторами й погасити заборгованості із зарплати й перед комунальними службами. Вижили тільки з десяток підприємств-гігантів, установивши курячу монополію.
За межею
– Чи можна відродити птахівництво в країні? – ще запитуємо у Г. Кінаша.
– Усе треба буде починати з нульового рівня. Навіть важко припустити, скільки для цього потрібно буде коштів і часу. Адже скорого прибутку тут не буде, – із суворою відповідальністю констатує професіонал.
Відзначимо, що тільки в Роздільнянському районі розійшлися хто куди понад чотири тисячі позбавлених роботи й зарплати фахівців рідкісного профілю. Сам Г. Кінаш замкнув у шафі свої дипломи інженера-зоотехніка та економіста і працює у «водоканалі». Тільки шанобливо перелічує імена знатних майстрів своєї справи. Це Олександр Карієт, Віктор Корчагін, Анатолій Мірошников, Андрій Тесаков, Володимир Назаришин. Декого з них уже немає серед живих.
Що сказати на додачу до цієї картини розрухи? Ті деякі цехи, які дісталися при розпаюванні новим господарям, ріжуться на метал. І тут є проблема: важко знайти кваліфікованих газорізальників.
