Комусь війна, як мати рідна,
Та лише не для матерів.
Бо ж мати вбита горем, бідна,
В молитві за своїх синів
І день, і ніч. Їм просить долі,
Здоров’я, щастя і життя…
Надія Красоткіна
Наталя Григорівна Осипенко із села Шелехового провела до армії своїх мобілізованих синів В’ячеслава, Романа, Бориса та Іллю, а разом з ними й зятя Андрія Позиченка. Старші хлопці після навчання на полігоні Широкий Лан вже третій місяць передають у зоні бойових дій на Донбасі. Ілля служить під Одесою, ймовірно, також потрапить на передову.
Щодня солдатська мати з нетерпінням очікує телефонних дзвінків від своїх синів, їй не спиться, молиться, щоб діти повернулися живими. При нагоді волонтери передають синам гостинці від матері. Коли Славко, Роман та Андрій прибули у відпустку, материнському щастю не було меж.
– Худі і зморені приїхали. Дві доби добиралися. Ромка з такою бородою заявився, що й не впізнала відразу, – поділилася радістю згорьована мати. – Іллюша у цей час також вдома був, встиг дров про запас нарубати. Зо дві підводи колод безкоштовно виділив наш сільський голова Станіслав Рейтор. А ось вугілля й грудочки не залишилося. За зароблені 1400 гривень пенсії не порозкошуєш. Бориса поки що не відпустили. Він танкіст. Хлопці розповідали, що весь сивий став – дуже вболіває, бере все до серця. Кажуть, зміни дочекається і приїде.
Сільській жінці з натрудженими руками немає й шістдесяти літ, а вже одинадцять зим вдовує. П’ятеро діточок давно випурхнули з батьківського гнізда, з нею ж зостався жити найменший, 28-річний Ілля. Тішать бабусине серце восьмеро онуків, які частенько навідуються в гості.
Наталя Григорівна за своє життя дуже набідувалася. Зростала у незаможній родині з п’ятьма братиками і сестричками. З чоловіком Григорієм поталанило, але мав слабке здоров’я (у дитинстві скалічив ногу). Разом у колгоспі «Більшовик» працювали, корів доїли, а коли хвороба стала прогресувати, чоловік більше по лікарнях бував, ніж дома. Великих статків Осипенки не надбали, але, як заведено на селі, проводжаючи синів до армії, влаштовували їм проводи. Потім й весілля гуляли…
На подвір’ї Наталі Осипенко з живності – лише кури. Свинку немає чим вигодувати. Відсутність чоловічих рук відчувається у похиленому паркані, вітхому даху.
Напередодні Нового року брати з Андрієм Позиченком знову поїхали на місце дислокації своєї частини, до бойових побратимів. Повеселілі і відпочилі, вони попрощалися з матір’ю і пообіцяли берегти себе. Провівши заплаканими очима маршрутку, мати ще довго стояла біля хвіртки, поринувши у свої невеселі думки.
Ніколи не гадала, що доведеться відправляти синів на захист Вітчизни, в зону бойових дій.
