Марію Василівну Ільбєєву дуже часто бачимо у спортивному костюмі. Хіба що взимку надіває зверху куртку, що не утруднює рухів. Марія Василівна завжди в оточенні дітей. Їм наполегливо прищеплює любов до спорту. Що й вимагається від вчителя фізичної культури. У Марії Василівни це дуже добре вдається. Причому з перших днів своєї роботи. А залучив її до спорту рідний брат, нині – заслужений вчитель України Дмитро Георгійович Панайотов, який також присвятив себе викладанню фізичної культури. Живе він недалеко від Арциза – у Кулевчі. І це вони обоє вважають за щастя: бачитися можуть часто.
Студенткою Марія якими лише видами спорту не захоплювалася – волейболом, бігом, шахами та шашками, але спеціалізувалася у лижному бігу і, навіть перемагала на змаганнях в Івано-Франківську, де й навчалася. Але чи думала ця спортивна дівчина, що трудова її діяльність почнеться не з викладання фізичної культури в школі, а з виробничої гімнастики на підприємствах – спочатку в Херсонській облспоживспілці, а після – на військовому заводі?
– 15-хвилинна розминка об 11 годині кожного робочого дня була неухильним правилом, – згадує Марія Василівна.
Ось чому і вдалося їй колись за два тижні підготувати команду на обласні змагання з легкої атлетики, що посіла в підсумку призове місце серед колективів підприємств. Але головне – пробудила зацікавленість колег до здорового способу життя.
До Арциза Марія Василівна приїхала вже з чоловіком. Його направили працювати енергетиком на підстанцію. От звідси і починається відлік педагогічної діяльності Ільбєєвої як вчителя фізкультури. Її стаж лише в п'ятій міській школі укладається майже в 40 років. Але ж до цього працювала і в другій, яку, на жаль, багато років тому розформували, і в школі № 1 – з перших днів її відкриття. Загальний же «фізкультурно-спортивний» стаж Ільбєєвої – 53 роки. Навіть після п'ятирічного відпочинку на пенсії її, вчителя вищої категорії, попросили попрацювати ще, на що відгукнулася з великим задоволенням, і вела улюблений предмет ще 12 років! Багато колишніх учнів Марії Василівни безмежно вдячні їй вже хоча б за те, що вони протягом багатьох років кожний свій день починають із ранкової зарядки.
А Марія Василівна все журиться, що в такій чудовій школі № 5, якій віддала більшу частину свого життя, дотепер немає своєї спортивної зали. Тобто вона є, але не на території загальноосвітньої школи, а в дитячо-юнацькій спортивній. На перебіжку туди йде дорогоцінний час уроку. Ще б і спортивного реманенту побільше, особливо м'ячів – футбольних, волейбольних, баскетбольних. Хоча за можливістю і відділ освіти, який сьогодні очолює колишній директор цієї школи Анатолій Петрович Адзеріхо, усе робить, щоб позбавити дітей цих незручностей.
Сьогодні Марія Василівна вже точно на пенсійному відпочинку. Пережито і трагедії: поховала чоловіка, сина, перетерпіла важкі операції. Але поруч завжди були колеги, друзі, добрі сусіди. І, звичайно ж, допоміг впоратися з усіма бідами спорт. Він допоміг пенсіонерці накопичити за багато років сили перемагати. Вона, як і раніше, дуже рухлива, не втрачає оптимізму. Плете, шиє, порається на невеличкому городику, тримає в порядку свій дім на два поверхи. Дуже гостинна. Часто заходять, допомагаючи в роботі по хазяйству, що потребує докладання чоловічих рук, колеги за спортом Григорій Бучка і Сергій Клименко. А ще Марія Василівна відвідує клуб за інтересами «Маленький каприз», за створення якого дуже вдячні відвідувачки почесній жительці міста та просто чудовій, щирій людині Олені Шварцман, яка багато років очолювала асоціацію жіночих організацій району.
– Я дуже ціную кожний прожитий день. І минуле, у якім так багато було гарного, – говорить Марія Василівна. – Але й у майбутнє дивлюся з величезним бажанням жити.
При цьому анітрішки не засмучуючись про те, що вже 75. Ну і що? Вік мудрості і ще один етап життя, яке Марія Василівна так любить.
