Понад тридцять літ не читає лекцій в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова доктор філологічних наук, професор А.В. Недзвідський. Майбутній вчений народився 23 листопада 1908 року в Одесі. Освіту здобув в інституті народного господарства. Закінчив аспірантуру при Одеському університеті. Учасник Другої світової війни – брав участь в обороні Одеси. Мав бойові нагороди.
Так склалося у творчому та науковому житті Андрія Володимировича Недзвідського, що його провідними зірками були Олександр Пушкін і Тарас Шевченко. До цих постатей були спрямовані його основні зацікавлення. Перша літературно-критична праця так і називалася «Пушкін і Шевченко». Вона побачила світ ще 1939 року.
Андрій Володимирович справедливо зауважував, що вплив Олександра Пушкіна на розвиток нової української літератури був дуже відчутний. Сучасники й дослідники творчості основоположника літератури російської доводили (серед них і одеський вчений), що Пушкін виявляв зацікавлення до життя українського народу, його історії, фольклору, використовував українські перекази, пісні, історичні факти, у своїх поетичних творах «Полтава», «Гусар», «Козак», написав нарис з історії України. І українські митці, зокрема Тарас Шевченко, захоплювалися творчістю Провісника свободи. Як свідчив петербурзький художник Іван Зайцев (1805 – 1887) Тарас Шевченко слухав вірші однодумця декабристів у авторському виконанні. Ім’я Пушкіна часто зустрічаємо у творах, листах і «Журналі» українського поета. У повісті «Художник» Шевченко переказав розповідь К. Брюллова про зустріч з Пушкіним. У тому ж щоденнику, який вів у закаспійських степах, згадував, як читав твори російського поета, як слухав їх у виконанні Михайла Щепкіна. У щоденниковому запису від 12.12.1857 р. знаходимо враження від інсценізації «Станционного смотрителя». Відома ілюстрація Тараса Шевченка до поеми Пушкіна «Полтава». Але тут слід підкреслити принагідно, що геніальний російський письменник з розумінням ставився до визвольних настроїв українського народу, хоча й славив перемоги Петра І.
Значний інтерес нашого Кобзаря викликала тема народних повстань у творах основоположника літератури російської. У повісті «Близнецы» згадував «Капитанскую дочку» і «грозного Пугача». На зразок поеми Олександра Пушкіна «Анджело» Кобзар збирався написати поему «Сатрап і дервіш».
А.В. Недзвідський ще у далекому 1939 році вказував на ідейний перегук цих двох поетів, вивчав вплив Пушкіна на нашого Шевченка в галузі жанрів, віршованих розмірів, ритміки та окремих образів. Вплив Пушкіна помітний і на формуванні творчої особистості молодого Шевченка, на його розумінні великої суспільної ролі митця.
Ширячи засновані Пушкіним принципи реалізму, Кобзар поглибив критичне ставлення до самодержавно-кріпосницької дійсності. Тема співчутливого зображення пригнобленої людини у творах основоположника російської літератури (наприклад «Станционный смотритель») у Тараса Шевченка набирає гострого звучання, пов’язується із закликом до боротьби за краще майбутнє. Віра Олександра Пушкіна у ті часи кардинальних змін була близька й українському поетові («Ісаїя. Глава 35 (подражаніє)».
У дослідженнях одеського професора осібне місце посідає Шевченківська тема міста. Наш Кобзар прожив, наприклад, у Петербурзі 17 років. Життя у столиці мало багато відтінків. І ці відтінки відображені у поезії та прозі, у розлогих лірико-епічних та сатиричних творах, у мініатюрах. Ми не будемо сьогодні згадувати твори відомі ще зі студентських часів і коментувати сотні разів коментоване у радянському літературознавстві, зокрема й Андрієм Володимировичем Недзвідським. Звернемося до зовсім забутого збірника сьомої наукової конференції 1959 року, де надрукована стаття «Тема міста в поезії Тараса Шевченка».
Згадаємо мініатюру «Дівча любе, чорнобриве»:
Дівча любе, чорнобриве
Несло з льоху пиво,
А я глянув, подивився –
Та аж похилився…
Кому воно пиво носить?
Чому босе ходить?
Боже сильний! Твоя сила
Та тобі ж і шкодить.
А.В. Недзвідський коментує цей вірш. Мініатюра характерна для творчості останнього періоду життя поета, у якій він фіксує безпосередньо бачений життєвий факт і викликані ним свої почуття й роздуми (протест проти соціального й національного гноблення, виражений у формі докору небесній силі).
А ось вірш зовсім іншого плану, написаний 13 листопада 1860 року. У цьому «міському» творі ми бачимо усе того ж бунтаря, якому болить підневільна доля України:
Якось-то йдучи уночі
Понад Невою… Та, йдучи,
Міркую сам-таки з собою:
«Якби-то, думаю, якби
Не похилилися раби…
То не стояло б над Невою
Оцих осквернених палат!
Була б сестра, і був би брат,
А то… нема тепер нічого…
Ні бога навіть, ні півбога.
Псарі з псарятами царять,
А ми, дотепні доїжджачі,
Хортів годуємо та плачем…»
Роль «дотепних доїжджачих» була уготована українцям у Російській імперії. І ця думка непокоїла Тараса Шевченка до останніх днів його життя! Ось таку, безвинну на перший погляд «міську» лірику аналізував у своїх працях одеський вчений.
Останньою значною роботою А.В. Недзвідського була книжка про українського режисера, актора і педагога, народного артиста Василя Василька. У молоді роки Василь Степанович Миляєв (Василько), родом з нинішньої Черкащини, виконував ролі Козака та Хлопця з вечорниць у «Назарі Стодолі», Ксьондза в «Івані Гусі», («Єретик», 1919 р. «Молодий театр»), брав участь як асистент режисера і виконавець ролей Кобзаря та Полковника конфедератів у «Гайдамаках» (за Шевченком). В Одеському українському драматичному театрі поставив «Гайдамаків» (в інсценізації Леся Курбаса, 1927 та 1961 роки).
У межах газетних нотаток ми не ставили за мету розповісти про усю Шевченкіану доктора філологічних наук, професора Одеського університету А.В. Недзвідського. Полишимо це завдання на науковців.
