Ще півроку тому зразковий сім’янин, 60-річний Віктор Григорович Милосердний, ставши на захист Батьківщини, перевтілився в сержанта медичної служби.
Він народився в селі Катерино-Платонівка Ширяївського району, де прожив добру частину свого життя, здобув професію фельдшера, створив сім’ю (має двох дорослих дітей). Нині працює в обласній поліклініці № 20.
Чи міг подумати Віктор Григорович, що в його шістдесят літ йому доведеться облишити мирну працю, щоб рятувати здоров’я і життя людей на передовій у зоні АТО, під обстрілами, в екстремальних польових умовах?! Тоді військовий госпіталь базувався у Дебальцевому…
Щодня сержант медичної служби мужньо дивився смерті у вічі, виносячи поранених бійців із поля бою. Потім тяжкопоранених він супроводжував до лікарень Тернополя та Харкова, а опісля – знову в горнило кровопролитного протистояння. Траплялося, що воїни помирали просто в нього на руках, бо через масований артилерійський обстріл наших позицій із боку знавіснілого ворога не вдавалося швидко доставити пораненого до госпіталю, щоб зробити термінову операцію. Тоді перша медична допомога виявлялася, на жаль, безсилою. І це ятрить душу медика, але Віктору Милосердному доводиться з цим жити. І якщо інші рани – рвані, вогнепальні – можна лікувати, то душевний біль не вгамуєш нічим, ліків від нього немає і, напевно, ніколи не буде.
Одного разу, рятуючи життя солдата, він ледве сам не попрощався зі своїм. Санінструктор в одному з боїв зазнав осколкового поранення лівої ноги. Та це його не зупинило. Перев’язавши себе, він знову виконував свою медичну роботу.
Нещодавно у школі відбулася пам’ятна зустріч із нашим відважним земляком Віктором Григоровичем Милосердним. Він ділився спогадами про війну, про мужність наших воїнів, розповів, що пішов воювати, щоб ми усі могли жити під мирним небом. На згадку він подарував медичну сумку з повним комплектом лікарських препаратів для подання першої нагальної допомоги і книжку, в якій коротко описано, як правильно це робити.
Є геройські подвиги, про які відомо всім, а є здійснені зовсім негучно, медалі за них не відлито, і носить їх людина у собі як таємницю душі своєї, як знак того, що вона чогось варта. Саме таким є наш земляк Віктор Григорович Милосердний, і тому я пишаюся цією людиною!
