27 травня 2015 року виповнилося 100 років від дня народження Олександра Васильовича Гіталова – двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР.
У 1933 році Березівський технікум механізації сільського господарства був реорганізований. Створена на його базі школа стала готувати бригадирів тракторних бригад для МТС Одеської області, які, крім теоретичних знань, здобували і ґрунтовні практичні навички з ремонту тракторів.
Понад 1500 бригадирів було підготовлено за ті роки. Багато які з випускників стали кавалерами високих урядових нагород. Список цих чудових трудівників очолює Олександр Васильович Гіталов, який став згодом знаменитим тракторним бригадиром, головним механізатором країни та головним механіком сільського господарства України, як тоді його називали.
– Перші знання я здобув 1935 року в Березівській школі механізаторів. Практичних навичок набув у Березівській МТС. Низький уклін усім механізаторам-березівчанам, які дали мені путівку у велике трудове життя, – сказав у своєму виступі Олександр Васильович на святкуванні 50-річчя першої в СРСР МТС ім. Т.Г. Шевченка 1978 року в селищі Шевченковому, що в Березівському районі.
В історико-краєзнавчому музеї ліцею нашому славному випускникові присвячено окрему експозицію – «Хазяїн на землі». Численні документи і різні матеріали, зокрема публікації в журналі «Сельский механизатор», 1971 (№ 2) – «Золотой лемех», «Правде», 1985 (№ 132) – «Степной богатырь» (назва відповідала образові Гіталова: він був високий, косовий сажень у плечах, справжній богатир). Зберігаються в музеї ліцею й публікації самого Гіталова.
Особливо примітним документом є копія листа американського кукурудзівника, фермера Росуелла Гарста. У 1958 р. за видатні досягнення у вирощуванні колгоспних урожаїв О.В. Гіталову вдруге було присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці. У цей час нашу країну відвідав знаменитий фермер Гарст. Що бачив у нас, йому сподобалося, і на знак вдячності він запросив до себе для обміну досвідом радянського фахівця-механізатора. Повноважним представником нашої країни було вирішено відрядити Олександра Гіталова. І Олександр Васильович гідно виконав свою високу місію.
На виділеній йому ділянці у американця він виростив таку чудову кукурудзу, що навіть господар, який, як то кажуть, на цій справі собаку з'їв, зойкнув з подиву. І потім привозив зацікавлених сусідів-фермерів і з гордістю показував цей урожай.
– Бачите цю ділянку? – патетично вигукнув він. – Так от: її від початку й до кінця обробив містер Гіталов. О, це дуже порядний і діловий чоловік.
І в листі до уряду СРСР Гарст по-американськи поштиво й тепло озивається про містера-інженера Гіталова…
Коли в 1970-х організовувався музей нашого навчального закладу, ми встановили зв'язок із Кіровоградщиною: з гіталовським механізованим загоном, із Комишуватською СШ, де є музей ім. О.В. Гіталова. Деякими експонатами з нього з нами охоче поділилися. Делегацію очолив старий викладач і один з організаторів музею ліцею, світлої пам'яті О.М. Мельник, який був завучем школи тракторних бригадирів у часи, коли навчався в ній Гіталов.
Тракторна бригада героя була постійно чинною школою передового досвіду не тільки фахівців району, області, але й Союзу. І Олександр Васильович охоче ділився й успіхами, і проблемами. З метою навчання з його ініціативи на різних рівнях проводилися конкурси на найкращого за професією, на яких він був присутній, а потім захоплено аналізував удалі моменти цих змагань.
Олександр Васильович постійно був в пошуках того, як усе вміння передати молодому поколінню, як зробити так, щоб молодь охоче йшла на трактор. «Жити без майбутнього не можна!» – любив повторювати він.
У дусі гіталовських традицій у 2008 р. на базі нашого ліцею проводився Всеукраїнський конкурс на найкращого учня-орача. Змагалися переможці обласних конкурсів серед учнів ПТУ з усіх областей України. Головним суддею на цих змаганнях була Герой України Зінаїда Михайлівна Гришко, директор агрофірми «Маяк» Березівського району. Підходячи в музеї до експозиції про Гіталова, Зінаїда Михайлівна сказала: «Я завжди низько вклоняюся цій людині. Виняткова відданість землі, механізаторській справі. Свята відданість». Так герой-хлібороб-учениця говорила про героя-хлібороба-вчителя.
…Із чого починався Гіталов-механізатор, Гіталов-хлібороб? Змалку в хліборобській родині його привчили цінувати хліб, поважати й інші витвори рук людських – усе те, що шанувала народна педагогіка. Коли Олесь уперше побачив трактор, серце його навіки прикипіло до цієї машини. У 13 він уперше із завмиранням серця сів до керма, а в 14 уже був класним на ті часи трактористом. Опанувавши в 1929-му в районному «Тракторцентрі» науку водія, повернувся до рідного села Комишуватого, де й пропрацював до кінця днів своїх. З 1936 – беззмінний бригадир тракторної бригади. Під час війни закінчив курси авто– і авіамеханіків, в 1960 році склав екстерном іспити за середню школу. От і всі гіталовські університети. Жодних вищих навчальних закладів Олександр Васильович не закінчував. Він – хлібороб від Бога, самородок, інженер-самоук.
Олександр Васильович вважав себе рядовим солдатом у священній битві за хліб, яку люди ведуть безупинно рік у рік, зі століття у століття. Для нього завжди було найсвятішим, що становило суть його життя і його роботи, – хліб.
