– Алло! Це Вінницька? Допоможіть отримати житло сироті…
– Порадьте…
– Приїжджайте до нас на свято села…
Подібних дзвінків Зінаїда Антонівна Вінницька за 50 років журналістського стажу, з яких 20 років редакторського, отримала чимало. Бо кодимчани добре знають її ділові якості, щиру душу та вміння розвести чужу біду. Та й колеги по перу завжи відчували дбайливе ставлення керівниці.
Разом із колективом вона вела до нових вершин своє дітище – «Вісті Кодимщини», вперто випускала газету, навіть коли та зовсім не фінансувалася…
Журналістська нива Зінаїди Антонівни вруниться сотнями нарисів, кореспонденцій, інтерв‘ю, статей, репортажів, інформацій, заміток – всього жанрового розмаїття, яким досконало володіє й тепер. Домашній архів ветеранки НСЖУ рясніє відзнаками різного рівня. Серед них – відзнака «Журналістська гідність», Золота медаль Української журналістики. Вона – перша в Україні жінка-редактор.
І тепер, перебуваючи на заслуженому відпочинку, майстерно володіє словом. Ми й сьогодні йдемо до неї по пораду.
Редакторка завжди допомагала розвинути індивідуальний почерк кожного з нас, зацікавлено дослухалася до ініціативи, організовувала роботу так, щоб кожен із найкращими результатами для газети використовував свої творчі здібності. Тож стрімко зростав тираж, який сягав понад 14 тисяч примірників, і, як з рогу достатку, сипалися перші місця на різних рівнях.
Під керівництвом Зінаїди Антонівни вдосконалювалося і виготовлення газети. Ідею переходу на офсет привезла редакторка з Прибалтики, де читала лекції з питань організації роботи районної газети. Перейшли й на комп'ютерні технології. І хоча коштів на переоснащення редакції тоді не планувалося, редакторка зуміла переконати керівництво в нагальності інновацій. Так, за сприяння тодішнього голови Кодимської райдержадміністрації Сергія Михайловича Маринова редакція була комп’ютеризована.
Із будь-якої ситуації вона виходила гідно. У круговерті життя зберігала у своєму серці теплий куточок для рідних. Разом із чоловіком Анатолієм Петровичем піклувалася про батьків, виховали двох достойних синів Ігоря і Едуарда. Дбають і про трьох внуків та правнука.
Зінаїда Антонівна у колі сім’ї відсвяткувала свій ювілейний день народження. І сьогодні вона уособлює все найкраще, чим багата професія журналіста: гострий погляд, влучне перо, непохитну впевненість у вищості добра. А чого не навчилася й досі – так це не пропускати все крізь своє серце. З цим і йде по життєвій стежині…
