Завітало дев’яносте літечко
Перший літній день завітав цьогоріч до жителя села Осички, учасника Великої Вітчизняної війни Володимира Тарасовича Піщанського вдев’яносте.
Позаду у ювіляра – чимало пережитого, багато пройдено доріг, на яких, зокрема, – і лихоліття війни, і труднощі повоєнних років…
У 1940 році п’ятнадцятирічний Володимир вступив до Одеського ремісничого училища. Через рік, коли розпочалася війна, шістнадцятирічних юнаків евакуювали в Кузнецьк на металургійний комбінат. Там вони виготовляли боєприпаси для фронту. Згодом Володимира призвали в армію, і він потрапив до Новосибірська, де працював до 1947 року, виготовляючи зброю.
Після демобілізації Володимир Піщанський повернувся до рідних Осичок. Він розумівся на електриці, тож одразу пішов працювати на Савранську ГЕС. Був бригадиром монтажної бригади, диспетчером. Пам’ятає, як запустили гідроелектростанцію і як вперше спалахнуло світло у приміщенні районного Будинку культури. Згодом В. Піщанський перейшов працювати до Савранського РЕМ. Має 39 років трудового стажу.
Про все це та багато чого іншого розповів нам сам Володимир Тарасович під час зустрічі, оскільки має світлий розум та добру пам'ять. У свої дев’яносто старенький рухається за допомогою палички. Може ще вийти через город до річки, аби погомоніти з рибалками. Самостійно годує свого вірного чотириногого друга – собаку. Всю іншу хатню роботу виконує донька Аня, котра мешкає неподалік. Частенько навідується із Саврані й старша донька Валентина. Під час відвідин рідних дідусь цікавиться новинами.
Володимир Тарасович радіє кожному, хто завітає до нього. Ось і в день ювілею В.Т. Піщанський у супроводі доньки Анни радо зустрічав багатьох гостей. Отримавши від них Подяку районної ради ветеранів війни та праці, квіти й подарунок, учасник Великої Вітчизняної щиро дякував за увагу та піклування.
