Чомусь так стається, що за життя людини ми не завжди встигаємо сказати їй добре слово, подякувати за те, що була поруч, допомагала, радила, сприяла. Так сталося і зі мною. Понад 20 років працював із чудовою людиною, прекрасним фахівцем, слідчим Балтської прокуратури Андрієм Андрійовичем Залізним.
Перша наша зустріч відбулася, коли я ще юним та недосвідченим прийшов працювати слідчим до Балтського суду. Андрій Андрійович тоді вже був досить відомим професіоналом, з великим багажем знань у сфері розслідування злочинів. Йому були властиві старанність, наполегливість, він мав хороші знання в різних галузях господарства. Крім того, добре розумівся на психології. Але не зазнавався, був з усіма доброзичливим, прагнув допомогти, передати свій досвід.
Андрія Андрійовича часто можна було побачити за друкарською машинкою, коли він готував чергову постанову. Однак, незважаючи на заклопотаність, він завжди міг дати слушну пораду. Максимум свого часу слідчий проводив на роботі. А вдома зростали троє синів, яких він любив і виплекав разом із дружиною Вірою Василівною. Сини здобули вищу освіту. З Вірою Василівною, котра працює адвокатом в Балті (а я вже давно – в Кодимі), ми часто перетинаємося на професійній ниві. Сім’я шанує пам'ять про свого батька і чоловіка, не минає дня, щоб хтось із них не згадав його добрим словом.
Згадують його і колеги, часто згадую Андрія Андрійовича і я. Жалкую за тим, що не відірвався від робочого столу, коли побачив його у вікно: він йшов по вулиці, молодцюватий, статний, кудись поспішав. А через тиждень його не стало…
У народі кажуть, що найкраще перевіряє усі наші справи час. А те, що Андрія Андрійовича Залізного земляки пам’ятають, підтверджує значущість його чеснот як досвідченого професіонала, громадянина і просто людини.
