Тема переходу аграрного ринку України на європейські рейки регулярно висвітлюється на сторінках «ОВ» і викликає цілком зрозуміле зацікавлення у читачів. До редакції надходять запитання, які ми адресуємо нашому експертові – бізнес-аналітикові в аграрній сфері, кандидатові юридичних наук, голові адвокатської групи «Юр.комМ» Русланові ЧОРНОЛУЦЬКОМУ.
– Руслане Васильовичу, багато які аграрії нашої області просто бояться, що не виживуть у жорстких умовах європейської конкуренції. Ці страхи виправдані?
– Питання в тому, що Україні необхідно якомога скоріше почати виготовляти ту продукцію й такої якості, в якій будуть зацікавлені споживачі, зокрема в ЄС. У Євросоюзі немає конкретних стандартів, яким мусить бути, наприклад, хліб або його упаковка. Але є стандарти, пов’язані з технологією виробництва, з наявністю або відсутністю тих чи інших речовин.
Коли йдеться про продукти харчування, то значна частина українських підприємств уже готова працювати за європейськими стандартами. Це можливо за рахунок того, що наші великі товаровиробники купували іноземне устаткування, завозили племінну худобу, якщо говорити про м’ясо. Питання виникають по окремих секторах. Очевидно те, що українським фермерам, які виробляють незначні обсяги продукції, дуже важко конкурувати на ринку ЄС. Складність полягає насамперед у тому, що на процеси адаптації у фермерів, на відміну від великих аграрних холдингів, немає коштів.
Загалом наші проблеми не критичні, багато які підприємства їх уже подолали. Але щоб вирішити питання раз і назавжди, необхідні гроші для змін у технічному забезпеченні процесу – потрібні сучасні лабораторії, технології, навчання фахівців, і, звісно, верифікація виробництва в напрямі того, що вимагає ринок ЄС. Поодинокі виробники та фермери такі витрати самостійно сьогодні не потягнуть.
– 20 вересня набувають чинності положення Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпеки і якості харчових продуктів». Які його особливості?
– Закон впроваджує систему контролю безпеки харчових продуктів на всіх етапах їх виробництва та обігу – від поля до столу. Власне, закон мусить сприяти активному впровадженню на вітчизняних підприємствах міжнародної системи контролю над безпекою та якістю у цій сфері – Hazard Analysis and Critical Control Points (НАССР), що в перекладі з англійської означає «Аналіз небезпечних чинників і контроль у критичних точках».
Система НАССР – це принципово новий підхід. Для її впровадження виробники повинні не тільки досліджувати свій власний продукт і методи виробництва, але й застосовувати цю систему та її вимоги до постачальників сировини, допоміжних матеріалів, а також до системи оптової та роздрібної торгівлі. Основна відповідальність за безпеку продукту покладається на виробників, на підприємства, які транспортують, зберігають, упаковують і реалізують товар. Держава ж контролює не готовий продукт, а виробництво і обіг. Таким чином, можна відстежити весь ланцюжок і з’ясувати, чи є харчовий продукт безпечним на початковій стадії, а не після факту отруєння.
– Хто буде слабкою ланкою в цьому ланцюжку?
– Незважаючи на те, що з березня 2013 року НАССР є обов’язковою до впровадження на всіх українських підприємствах харчової промисловості, відповідають цим стандартам лише кілька сотень компаній. Переважно це підприємства, які експортували продукти харчування на ринки країн ЄС іще до підписання Угоди про асоціацію. Варто нагадати, що за умовами даної Угоди виробники продуктів харчування та сільгосппродукції згодом не зможуть продавати свої товари навіть на території України, якщо вони не відповідатимуть вищезазначеним стандартам. Закон був ухвалений іще у червні 2014 року, однак його норми набувають чинності тільки з 20 вересня цього року – учасники ринку харчових продуктів одержали рік на підготовку. Але практика показує, що більшість із них або не знають про нові норми, або ж не надають їм особливого значення.
Як відомо, в Україні основні обсяги сільгосппродукції виробляють невеликі підприємства, особисті селянські та фермерські господарства. От вони саме є слабкою ланкою. У Європі дрібні фермерські господарства об’єднуються в кооперативи, наші ж досі мало що знають про можливі наслідки змін у законодавстві і подібних кроків не вживають. Більше того, ще однією проблемою для фермерів стане закон про побічні відходи тваринництва, який ухвалено у травні 2015 року, але набуде чинності він тільки наступного року. Про його норми багато які наші аграрії також практично не поінформовані. Цей закон запроваджує суворі штрафні санкції за порушення норм і правил утилізації відходів тваринництва та дохлої худоби.
– Як же бути в цій ситуації фермерам і дрібним аграріям?
– Уважно стежити за процесом гармонізації законодавства ЄС на території України. Перелічені вище закони і нормативні акти – лише дещиця того, що передбачено підписаною Асоціацією з ЄС. Незнання законів не звільняє від відповідальності. Очевидно, що дрібні сільгоспвиробники повинні свою щоденну роботу вже сьогодні координувати з юристами, які спеціалізуються на аграрному та земельному праві. Фермерам, щоб вижити, необхідно об’єднуватися в кооперативи, як у ЄС. Нічого поганого в цьому немає. Кооперація дозволить грамотно координувати спільні фінансові потоки, зменшити операційні й адміністративні витрати, дозволить оперативніше виходити на оптові ринки. Повторю: процес гармонізації аграрного законодавства ЄС в Україні запотребує серйозних змін у підході до керування своїм фермерським господарством. Без грамотної юридичної підтримки тут не обійтися.
