– На пасіці можна проводити час, як то кажуть, від зорі до зорі. Тут завжди знайдеться робота, яка не набридає і приносить моральне задоволення, – вважає бджоляр із 37-річним стажем, житель Саврані Олексій Нечиталюк.
Почалося захоплення бджільництвом у Олексія Єфремовича 1978 року, коли його друг Володимир Кравчук подарував два вулики з бджолосім’ями. Доглядати за трудолюбивими комахами відразу сподобалося. На жаль, за браком досвіду не вдалося вберегти перші бджолосім’ї – вони загинули під час зимівлі. Та невдача не привела у розпач. Навесні придбав нові бджолосім’ї, почав майструвати вулики, маючи на меті поступове розширення пасіки. Разом з тим читав спеціальну літературу, передплатив бджолярську періодику. Не цурався «питати розуму» у досвідчених пасічників.
Велику допомогу подали знані бджолярі Василь Трохимович Волошановський із Бакші та Леонід Павлович Чумак із Капустянки. Тож справа почала налагоджуватися. З кожним роком пасіка поповнювалася, зростав і досвід.
На початку 80-х років минулого століття в УРСР існувала практика створення підсобних господарств при різних державних установах і організаціях. Постало питання про створення такого господарства і при біолабораторії Савранської районної станції захисту рослин, посаду завідувача якої обіймав на той час О. Нечиталюк. Недовго думаючи, вирішив організувати при установі пасіку. За безготівковий розрахунок було придбано кілька бджолосімей, вулики, медогонку та інший реманент. А оскільки відповідальним за підсобне господарство мав бути Олексій Єфремович, то його направили на курси до Києва. У столиці бджоляр не лише отримав необхідне посвідчення, а й дізнався багато нового та корисного.
Підсобна пасіка приносила додаткові доходи установі, забезпечувала працівників медом, а ще згуртовувала трудовий колектив. Адже, мабуть, ніщо так не об’єднує людей, як спільна праця, що приносить і моральне, і матеріальне задоволення.
В той час власна пасіка Олексія Єфремовича налічувала 25-30 бджолосімей. Та коли вийшов на заслужений відпочинок, кількість смугасто-крилатих підопічних зросла більш ніж удвічі. Проте роки беруть своє і нині у його садку стоїть трохи менше чотирьох десятків заселених бджолами вуликів.
– Важко у такому віці утримувати велику пасіку, – говорить Олексій Єфремович. – Тим більше що доводиться поратися з бджолами головним чином самому. Ні син, ні донька не перейнялися цим моїм захопленням. А от онуку Жені до душі припала бджолярська справа. Тож він завжди охоче допомагає мені на пасіці, коли приїжджає з Одеси на канікули. Я ділюся з ним своїм багаторічним досвідом. Гадаю, що з часом передам у надійні руки набуті майже за чотири десятиліття знання.
