Олександр Чернявський умудрився продати в Туреччині 300 тонн кілійського рису. Причому за високою ціною. Це однаково що «проштовхнути» український пісок у Сахарі.
Наша країна взагалі не вивозить свій рис за кордон. У нас його мало. Рисові системи є тільки в Криму, Херсонській та Одеській областях, усі «річкові перли» розходиться на внутрішньому ринку. Основний же обсяг білого зерна імпортується в Україну з Індії, Китаю, Туреччини. І через низьку купівельну спроможність нашого населення завозиться найдешевший, другосортний рис.
Чи не можна виростити побільше свого – і якісного? Про це та багато чого нішого – наша розмова з О.В. Чернявським, молодим керівником агрохолдингу «Бессарабія», який є одним із найбільших рисосіючих підприємств Одещини.
На рівні фантастики
– Олександре Васильовичу, після анексії Криму Україна ще більше відчула дефіцит рису. Очевидно, виникла необхідність максимально збільшити обсяги посівів?
– Ситуація складна і потребує рішучих дій. Торік у рисових системах Херсонської області частина площ була засіяна ячменем і пшеницею – терміново пересіяли під рис. Передбачаючи дефіцит, цього року я поставив перед колективом завдання – збільшити площі під посівами рису на 50 відсотків. Агроном мені сказав: «Васильовичу, ми знаємо, що ти цілеспрямована людина, але це – на рівні фантастики». І все-таки ми взялися за роботу. Узимку прочистили 20 кілометрів замулених каналів. Проклали додаткові труби, що дозволило заповнювати чеки водою вже не за 29, а за 5-7 днів. У підготовку рисової системи вклали 250 тисяч гривень. Крім цього, купили ще один трактор. І якщо торік тисячу гектарів рису ми засіяли за 25 днів, то цього року півтори тисячі гектарів – за 17 днів. Зробили – і самі собі здивувалися.
– Додаткові 500 гектарів рису – це приблизно ще 40 вагонів білого зерна. Якщо врахувати, що в середньому кожен житель України споживає на рік 4 кілограми рису, можна підрахувати, що агрохолдинг «Бессарабія» додатково нагодує 600 тисяч чоловік. Патріотизм у дії!
– Однак на початку року почалося таке, що…
Постало питання: а чи сіяти рис взагалі?
– Навесні нас «потішили» – підняли ціни на воду, – веде далі О. Чернявський. – Якщо раніше за кубометр дунайської води ми платили 2 копійки, і за сезон це вилилося для підприємства в 3,5 мільйона гривень, то цього року зажадали 10 копійок. У п'ять разів більше! А з урахуванням збільшення посівів на 50 відсотків... Постало питання – а чи сіяти рис взагалі? Ми почали обурюватися на рівні району й області: не ставте підприємство на коліна! Ми доводили, що такий стрибок економічно не обґрунтований – долар же не подорожчав у п'ять разів. Зрештою, ви ж не виробляєте цю воду – Дунай тече, черпай з нього скільки завгодно!.. Знизьте ціни – я візьму більше води, і ви заробите на обсягах. У підсумку численних переговорів нам удалося понизити розцінки до 6 копійок.
– Неможливо обробляти рис без чіткої роботи гідротехнічних споруд, без цілого ряду насосних станцій Кілійського управління водного господарства, які подають воду з Дунаю. Як складається співпраця з державним партнером?
– Ми платимо за воду мільйони гривень – де модернізація насосних станцій? Я навіть за свої гроші купував лічильники, бо управління водного господарства сказало: грошей немає, хочете працювати – самі ставте прилади обліку. Насоси старі, качають 75 відсотків води і 25 відсотків повітря. А скільки вони «з'їдають» електроенергії! Запропонував: якщо не можете утримувати насосні станції, передайте їх нам в оренду на 20 років, щоб я купив і встановив італійські насоси, вони удвічі економічніші та удвічі продуктивніші. Не хочуть, бояться втратити свій шматок хліба.
– Яких капіталовкладень потребує виробництво рису?
– Це дуже енерго- і ресурсозатратне виробництво. Наприклад, для обробітку рисових полів доводиться використовувати авіацію (у чеки, заповнені водою, трактор не зайде). Ми використовуємо вертоліт: він дорожчий, ніж літак, зате працює з більшою точністю. Цього року вертоліт уже шість разів обробив рисові поля. Якщо порахувати витрати, то на кожен гектар рису треба вкласти близько 20 тисяч гривень. Тобто наші півтори тисячі гектарів – це 30 мільйонів. І це без урахування вартості води, зарплати для колективу у 120 чоловік і податків. До речі, податок на землю підняли в 21 раз. Люди, так що ж ви робите?!. Цього року я чотири рази переписував бізнес-план. Чи можна вести бізнес у таких умовах?
– Однак нині ціни на рис такі, що його виробництво все-таки рентабельне, чи не так?
– Усі кажуть: рис – вигідна тема. Дуже вигідна, згоден! Але спочатку треба вкласти. І вийти із прибутком, який дозволить обновляти машинно-тракторний парк, щороку підтримувати рисові системи в робочому стані. Так, у нас з'явилися нові комбайни. Цього року придбали підйомний кран і автовишку, бо елементарно поміняти в селі лампочку на стовпі не могли. Але є люди, які лічать тільки наші доходи.
«Вважають, що ми тут у шоколаді»
– Наше підприємство цього року пережило дві спроби рейдерського захоплення, – ділиться проблемами керівник. – Ми зупиняли трактори без номерів, які з'являлися на наших полях і починали їх засівати. Моїм пайовикам пропонували по 20 тисяч гривень кожному тільки за те, щоб вони розірвали договір з агрохолдингом «Бессарабія». На мене посипалися скарги – не даю користуватися водою, пригноблюю когось. Нехай спочатку покажуть свої документи на право користування водними ресурсами України. У нашого підприємства є документи на спецводокористування, я їх півроку оформляв, пройшовши десяток погоджень у різних інстанціях.
У нас, у селі Ліски, працюють сім фермерів, і ми завжди домовляємося про вологозарядку, про промивання ґрунту (працюємо на солонцях). Але якщо приходять сторонні люди, за якими стоять дніпропетровські гроші… Якщо підкидають записки з погрозами, вимагаючи, щоб я протягом тижня із цього села забрався… Пішов переділ інтересів. І ми готуємося до нових атак.
– У цьому сезоні виникли серйозні проблеми у вашого колеги з Кілії: «Одеські вісті» розповідали про те, що на частину рисових систем СВК «Маяк» знайшлися нові мисливці. Вони скористалися з того, що не всі документи на землю були в порядку.
– І «Маяк» втратив 150 гектарів. На частині його зрошувальної системи – нові господарі. І якщо не взяти ситуацію під контроль, це – початок кінця. Пустіть свиню у свій город – ви знаєте, що вона наробить. Властиво, я буду опиратися. Моє головне завдання – утримати господарство цілим і збереженим. Тільки таким чином рисову систему – складний комплекс гідротехнічних споруд – можна експлуатувати найефективніше.
Ляскають по плечі: «Поважаємо, молодець!»
– Сьогодні агрохолдинг «Бессарабія» – це не тільки стабільне підприємство, що видає на-гора продукцію, це ціла низка соціальних гарантій, чому не нарадується Лісківська сільрада.
– У мене в колективі працюють 120 чоловік, це трудівники з мозолистими руками, і я без них – ніхто. За три роки, що я очолюю підприємство, – жодного дня простроченої зарплати. Кожен наш пайовик одержує по три тонни зерна…
– Ого! У багатьох господарствах якщо видають по тонні, то вже вважається добре.
– Ми допомагаємо жителям села Ліски будувати новий водопровід. Планую розбити парк із дитячим ігровим майданчиком – устаткування вже закуплено. Постійно допомагаємо дитячому садку, школі – хіба я можу не дбати про дітей своїх співробітників, жителів села? А якщо згадати минулу зиму, коли село опинилося в зоні підтоплення? Щоночі за свій рахунок підприємство відкачувало воду. Поки рятував село, у мене вимокло 200 гектарів посівів. Коли ми почали порушувати питання на рівні керівництва району й області, за рахунок держави відкачали воду рівно… за два дні. Зиму з труднощами пережили. Коли просиш допомоги, тільки ляскають по плечі: «Поважаємо, молодець!»
Квіти у людини з'являються спочатку в серці
– Виробничих проблем багато, і проте на госпдворі підприємства – з його складами, технікою й реманентом – ви розбили шикарні клумби квітів – краса невимовна!
– Квіти у людини з'являються спочатку в серці, а вже потім – на клумбах. Я так вважаю: якщо хочеш змін у майбутньому, почни зміни сьогодні. І почни із себе.
– Олександре Васильовичу, скажіть чесно, навіщо ви повезли 300 тонн рису до Туреччини? Ви всерйоз маєте намір працювати на експорт?
– У нас в Україні рис – дефіцит, а я його буду вивозити? Ні! Я просто вирішив довести своїм клієнтам, що за кордоном люди готові заплатити вищу ціну, щоб купити якісний, смачний кілійський рис. Нехай знають: якщо мене, виробника, хтось спробує ціною поставити на коліна тут, я знайду можливість продати рис там.
– Кілійський рис особливо смачний. У чому секрет?
– В особливостях нашого краю, у його сонячному та водному режимі, у технології обробітку. А головний секрет у тому, що кілійський рис вирощується з любов'ю!
