На одеській книжковій полиці з'явилася нова книжка Владислава Кітіка «Мечты и очевидность». У ній автор відкриває нам світ образів, міркувань, знахідок, які будять і дивують уяву, роблять значущою творчість поета.
«Мечты и очевидность» – третя збірка віршів поета, журналіста, моряка, одесита. Його вірші виходили в колективній збірці «Горизонт», журналах «Радуга», «Работница», «Смена».
З перших рядків своєї книги Владислав Кітік починає запитувати і давати свої відповіді:
С чего бы? Но все же не устану
Всегда просыпаться в грядущем,
Где белые свечи каштанов
И белой акации гуща…
Торкаючись соковитими мазками реальності, поет пропускає її через себе, своє життя. Він вивчає «скрещенных улиц кроссворд», який заповнює «по шагу, по букве», вимірює «природный ход летосчисленья не продолжительностью дней, а длительностью впечатленья». Він створює нові образи: «Снежинки, как точки над «Ё». Дивує розкриття теми у вірші «Глечик»:
Я кувшин, я боюсь пустоты,
Ни порожним, ни праздным я не был,
Изольюсь – и в меня с высоты
Заструится воронкою небо.
Кожен його рядок наповнений образами, які несуть другий і третій плани.
В Одессе дождь.
Струится серебро.
Промокший город
хохлится зонтами.
И как до сотворенья мира – сами
Конец с началом сводятся к зеро.
Поет усюди знаходить філософський смисл. Що б не потрапляло в поле його зору, перетворюється на чотиривимірну картину почуттів і думок. Його ліричний герой шукає відображення часточки себе, свого шляху.
И светел так и легкокрыл,
Дух осени, что, став поодаль,
Я одиночество забыл,
И все долги как будто отдал.
Малюючи етюд, він залучає звуки, запахи, кольори, створюючи простір для уяви.
Рожденного листвой резной,
Объявшим этот желтый хаос
Шуршаньем, горькой тишиной
Повисших музыкальных пауз.
Якщо перша частина книжки – «Я верю, что земля кругла» – ліричніша, вона має філософську спрямованість, то друга – «Этот город начинается с весны» – ближча нам, жива, багатолика, як Одеса. Владислав із любов'ю та легкістю пише місто, створюючи особливий настрій.
Ты погляди: дворы зазеленели,
Пейзаж квартала светится в окне,
И за щекою долька карамели
Лишь добавляет сладости весне.
Його вірші динамічні, у них вирує життя, яке зібране в букеті почуттів, спогадів і русі.
Вечер, сотканный сиренью,
В городе, всегда родном,
В детстве, навсегда весеннем,
В переулке продувном…
Він уміє слухати вітер, радіти сонцю, водночас розуміючи, наскільки мінливим є світ.
Преодолеть сомнения и страх,
Печаль, что машет
вслед платком узорным!..
Послушай, как свистит на буферах
Под лязг железа
ветер беспризорный.
Как оглушают ночь товарняки,
И расстоянья набивают цену.
Есть мера бесконечности – шаги,
И резонанс движенья – перемены.
У палітрі віршів Владислава особливе місце посідають його поетичні замальовки та нариси «Рыбацкая артель», «Моряк малого каботажа», «Бывшему судоремонтнику», де точно передано суть професії, яку автор примірив на себе.
Покуда есть сухой табак в запасе,
Азарт удачи и попутный ветер,
Такой улов, что гнется дно баркаса,
Трудней всего –
поднять пустые сети.
Зима. Туманы –
хоть черпай их кружкой.
И резь в глазах от матовости неба.
И лодки, словно черные горбушки,
Приморский ветер
густо солит снегом…
Куди б Владислав не вирушав, який би куточок не відвідував, він скрізь знаходить джерела для натхнення. І пропускаючи побачене через призму шостого почуття, дарує нам нові образи, емоції, відкриває світ, який бачить тільки він. Звичайно, авторові ще потрібно багато працювати над словом, щоб звучало кожне слово й не було прохідних рядків. Але в його книзі є головне – вірші створюють настрій, змушують задуматися і знаходять відгук у душі. Поет вірно розставляє акценти й дає нам можливість домислювання «точек над Ё». Сподіваюся, книжка Владислава Кітіка «Мечты и очевидность» посяде гідне місце на одеській книжковій полиці.
